Коли мені було чотири роки мама і тато розлучилися, і мама поїхала жити і вчиться в місто, а я залишилася з бабусею в селі ще на чотири роки, мама забрала мене, коли мені було аж вісім років. Жити без мами було важко, я не розуміла, чому всі живуть сім’ями, а я з бабусею, хоч і з найкращою у світі.

Коли мене забрали в місто, я була розгублена, мама жила з чоловіком, який був мені зовсім чужим і був не достатньо приємним. Мені стало ще важче: нова школа, мама начебто чужа і незнайомий чоловік, який часто приходив додому нетверезий.

Я шалено соромилася, що так живу. Мама непогано заробляла, але все одно собі багато в чому відмовляла, щоб я була наймодніша в класі, у мене був комп’ютер, гарний телефон. Коли я говорила, мовляв, давай переїдемо на знімну квартиру, але мама говорила, що тоді грошей не буде, а ти будеш ходити в лахмітті, а мені вже було все одно, хотілося, тільки спокійно жити.

Через кілька років вітчим сам почав нас виганяти зі своєї квартири, але ми не йшли, бо були там прописані. Щоб нас вигнати, він кликав своїх друзів. Потім почали приходити тітки вітчима, які приходили, коли хотіли, і влаштовували нам з мамою казна що.

В результаті ми не витримали і з’їхали, коли мені було майже шістнадцять років. Мама вирішила поїхати на заробітки за кордон, а я вступила до університету і зняла собі квартиру.

Мама почала добре заробляти, висилала мені гроші, практично кожен день ми розмовляли з нею по телефону, ми були кращими подругами. Коли мені було вісімнадцять років, я закохалася в свого майбутнього чоловіка, а незадовго до цього дізналася, що бабуся хвора.

Чоловік мамі не сподобався, коли я сказала, що чекаю дитину, вона відверто дала зрозуміти, що не рада цьому. Мама кинула роботу і приїхала доглядати за бабусею, коли бабусі не стало, я була на другому місяці. Мама поїхала назад на роботу, допомагала нам з чоловіком матеріально дуже добре, а коли я була на восьмому місяці вона сказала, що теж чекає дитину. Ось так і вийшло, що мій син старший за мою сестру.

Батько моєї сестри змився, як тільки дізнався, що мама в очікуванні. Мама повернулася в село, я допомагала з дитиною, коли сестричці був рік, мама пішла на роботу, а я сиділа з нею періодично. Але з роботою мамі не щастило, тепер ми були змушені триматися разом, щоб допомагати одна одній.

Але жити разом неможливо, мама зовсім не виховує сестру, дозволяє їй все. В результаті я не відчуваю до неї особливих сестринських почуттів, вона мене просто дратує. З мамою у нас постійно непорозуміння через побут і через сестру. Вона всім родичам про мене говорить, матусям на майданчику розповідає, яка я погана.

Роз’їхатися поки-що ми не можемо, у мами немає роботи, і ми допомагаємо матеріально і з сестрою сиджу періодично. Сьогодні набралася сміливості і сказала, що жити так не можу. Мама у відповідь сказала, що мені варто б було схуднути, і що шкодує, що я у неї є. Я їй нагадала, що вона кидала мене.

Мама образилася, сказала, що їй зараз важко і я її хочу кинути, а те, що вони з сестрою доводять мене кожен день, вона, мабуть, не помічає, зачіпає чоловіка мого, що він не чоловік, і сина теж постійно чіпає.

Сьогодні зажадала, щоб я їй повернула всі гроші, якими вона нам допомагала і все що вона заплатила за моє навчання в університеті. Ось думаю брати кредит і віддавати. Спілкуватися з її слів вона зі мною більше не хоче. Я не розумію, хто правий, хто винен.

Фото ілюстративне – JouReactor.