– Нещодавно я синові розповідаю – подруга моя, мовляв, в санаторій тут недавно їздила, приїхала задоволена така, спина тепер не турбує, як в молоді роки себе почуває. Син запитав мене, як той санаторій називається. Взяв свій смартфон, щось там поклацав, каже, що на сайті санаторію дати заїздів – листопад, грудень, лютий. Коли тобі бронювати? Я мало не впала, кажу, та ти що, Сергійку, я і не збиралася їхати туди, просто розповіла тобі про свою подругу. А він – ну і прекрасно, що розповіла, давай збирай валізу, здорова спина – це важливо в твої роки. Ось такий у мене син!

Син у пенсіонерки Марії Іванівни, Сергій, дійсно чудовий син: сучасний успішний 35-річний чоловік, він працює, має свою власну квартиру, хороший автомобіль, займається спортом, об’їздив вже пів світу. Сергій давним-давно живе окремо, у своїй власній квартирі, але при цьому матір свою він ніколи не забуває. Не просто регулярно телефонує і заїжджає до неї в гості, але і дуже допомагає фінансово, адже знає, що вона дуже надіється на нього.

– Відбудував син мені дачу, там тепер просто рай. Я живу, як королева там, усі сусіди тепер заздрять мені. Квартиру відремонтував, техніки накупив мені різної, кухню зробив сучасну, як ось в журналах на фото, я коли її вперше побачила, аж повірити не могла. Навіть посудомийну машину встановив мені, хоча я живу одна, не так часто нею користуюся, але син наполіг, щоб мені було легше. Я так сперечалася спочатку – кажу, Сергію, ну ти що, зовсім розум втратив, навіщо? Я живу одна, у мене посуди – тарілка та стакан! А він – і прекрасно, став їх у машину. І ти знаєш, якось непомітно звикла я до посудомойки, тепер без неї як без рук. Вона і миє так, що руками так не вимиєш ніколи. А всі каструлі, сковорідки зараз нові у мене, недешеві, син купив. Нехай будуть чистими і всередині, і зовні.

Крім посудомийної машини, в користуванні Марії Іванівни тепер, завдяки синові, і мультиварка, і пароварка, і миючий пилосос, і пральна машина з сушкою, і багато чого ще.

– Що собі в квартиру купує нове, те і мені відразу таке саме привозить, – з прихованою гордістю розповідає про сина Марія Іванівна. – Подруга каже, я до тебе як до музею технічних новинок кожен раз ходжу, про багато чого, що в тебе побачила навіть і не знала, що таке буває, тільки у тебе побачила. Син у тебе, говорить, просто приголомшливий, я про таке лише мріяти можу.

– А у самої твоєї подруги діти є?

– Ну а як же, звичайно, є. У неї два сина, – розповідає Марія Іванівна. – З молодшим не спілкується вже років п’ять, а то й більше. Але ж такий мамин він був раніше, все дитинство за нею хвостиком ходив, мало не за поділ тримався, ми сміялися навіть з них обох. Варто було мамі затриматися де-небудь – в сльози. А одружився, і мати йому просто стала зовсім не потрібна. В гості не кличуть, до неї не приходять, по телефону поговорити, і то не хочуть. Так, ні, все нормально, от і вся розмова. Зате днюють і ночують у батьків дружини. У сватів моєї подруги. Всі вихідні там, всі свята.

– Зрозуміло.

– Міла, подруга моя, каже, я спочатку все намагалася подружитися з невісткою та її батьками, дзвонила часто, запрошувала, в гості напрошувалася. А потім просто перестала. Якщо не хочеш, то милим не будеш. Не дзвонить тепер вона їм, і їй не дзвонять місяцями.

– А старший син що? Теж не дзвонить?

– У старшого троє дітей, кредит вони взяли з дружиною на трикімнатну квартиру, він тепер на двох роботах працює. З грошима , з часом теж. Міла попросила на дачі допомогти трошки, в вихідний. Так невістка суперечку влаштувала, мовляв, він і так дітей не бачить, а ви його на дачі запрацювати хочете в єдиний вихідний. Не можете, каже, самі зробити щось – найміть когось, або молодшого просіть, у нього дітей немає. Міла каже, ага, з пенсії я, чи що, найму когось? Їй самій впору найматися йти, за їжу, ледве кінці з кінцями зводить. А молодшого просити – так там зовсім не ті відносини.

Марія Іванівна зітхає.

– Ні, так-то сини у неї хороші хлопці, я ж їх з дитинства знаю. Виховані, неліниві. Невістки там воду каламутять, я підозрюю. З санаторієм цим знову ж. Міла сама накопичила грошей, у неї зі спиною проблеми. Рік збирала, поїхала в серпні на свої гроші. Так невістка розсердилася – мовляв, онуки все літо в місті сидять, а баба на курорт поїхала!

– Це прямо їй в очі вона таке заявила?

– Ні, не безпосередньо, звичайно, сказала, але передали добрі люди.

– Може, не так передали?

– Ой, та знаючи її невістку, я ось анітрохи не здивуюся, якщо так і сказала, там така пані, ти що! І друга у неї не краще. Так все вони зараз такі! Я ось раніше все думала – одружується Сергій на хорошій дівчині, онуки підуть. А тепер подивилася кругом і думаю – та хоч би не одружився! Ну, або, може, пізніше. Буде ось сидіти така жінка і рахувати, скільки разів він матері зателефонував, і на яку суму їй щось купив! І скільки разів мати на свої ж гроші кудись поїхати посміла.

– Ну не все ж такі зараз жінки.

– Так більшість! Добре, що Сергій у мене теж розумний, одружуватися не прагне зовсім. З дівчатами зустрічається, звичайно, вони йому дзвонять постійно, проходу не дають. Ну ще б пак – хороший чоловік, з машиною, з квартирою, столичний з хорошою зарплатою. Але він до сімейного життя не прагне зовсім.

– Хм. А вам невже онуків не хочеться?

– Так навіть якщо в глибині душі і хочеться – хто мені їх дасть щось просто так? У кращому випадку будуть умови ставити, воно мені треба? Ні вже. Мені і так добре живеться.

Фото ілюстративне – myslo.