Петрові було 60, коли він вирішив розлучитися з дружиною. Всі його відмовляли від цього, але він твердо стояв на своєму. З Надією вони одружилися молодими, 40 років тому.

Він слюсар, вона прибиральниця. Обоє приїхали до обласного центру з села у пошуках кращого життя, бо вдома перспектив не було ніяких. Зустрілися вже у місті. На підприємстві працювали разом. Неземної любові між ними не було. Але якась симпатія, чи що, з’явилася.

Петро — низенький, кремезний, широкоплечий. Мав запальний характер, через що не раз потрапляв в неприємні ситуації. Надія теж невисока, повненька. Весела та швидка на слова.

Після весілля їм виділили кімнату в комуналці з пічним опаленням та туалетом на вулиці. Незабаром народилися діти. Старша дівчинка і молодший хлопчик. Петро працював, годував сім’ю. Спочатку пішов слюсарем-сантехніком до місцевого ЖЕКу. Робота брудна, важка. Але пішов, щоби їм дали окрему квартиру.

Через кілька років квартиру дали, але особливу: вся та однокімнатна квартира була по пояс завалена сміттям з найближчого смітника, яке сюди зносив попередній господар. І Петро із товаришами викидав вилами це «багатство» з п’ятого поверху. Потім зробив ремонт своїми руками. Покликав друзів та широко справив новосілля.

А ще через кілька років, отримали двійку в панельній новобудові. Петро трохи калимив і купив Запорожець. Життя почало складатися.

Надія пішла працювати нянькою у дитячий садок. Діти підростали. Старша росла красунею. Молодший також не відставав. Батьки в них душі не чули – діставали дефіцитні продукти, джинси, імпортні іграшки.

А далі Петро вивчився на електрогазозварника і почав літати на заробітки, варити нафтопроводи. Там можна було заробити великі гроші.

Працював відповідально і за багато років добре собі заробив. Надія вірно чекала на чоловіка вдома, але коли той повертався, то не приділяв дружині належної уваги.

Звідки ж їй було знати, що життя в робочому гуртожитку було непростим, от і заводили багато заробітчан другі сім’ї.

Зароблених Петром грошей вистачило, щоб збудувати великий заміський будинок. Щоправда, без оздоблення. Дітям залишили квартиру. А самі переїхали в неоштукатурені стіни з піноблоків.

Спочатку виручала велика присадибна ділянка. Багато роботи з господарства — менше часу на розмови та з’ясування стосунків. А потім пенсіонер Петро занудьгував, затужив і зажадав розлучення. Захотів нового щастя. У районному суді як могли відмовляли, умовляли. Але все марно. Розлучення відбулося. Він знову почав їздити на заробітки.

А що, Надія? Надія мудро чекає… Так і живуть пенсіонери, тепер уже у цивільному шлюбі, то по три місяці разом, а то по пів року нарізно.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело