Максим вже років п’ять жив окремо від батьків і не любив до них їздити.

Батьків своїх він, звісно, любив, але їздити не любив.

І все через те, що вони піднімали в розмові такі теми, на які йому зовсім не хотілося говорити.

Але іноді, на великі свята, їздити звичайно ж доводилося.

Ось і в той день Максим стояв перед квартирою батьків. Адже саме сьогодні було 7 січня і його запросили на святкову вечерю.

-Максиме, як чудово, що ти прийшов! – проворкувала мати, а батько міцно потиснув руку.

Максим озирнувся – нікого крім батьків немає! Він полегшено видихнув.

Минулого разу мати запросила доньку якоїсь своєї подруги, а позаминулого доньку якогось колеги його батька.

Вечеря пройшла в теплій та невимушеній обстановці. Максим навіть розслабився, але як виявилося, даремно.

Батьки цього разу вибрали іншу тактику – вони вирішили провести профілактичну бесіду.

-Максимчику, – почала мати. – Тобі через рік буде вже 29 років. Навіть не віриться. Я пам’ятаю, як ми принесли тебе з пологового будинку зовсім крихіткою і мені здається, що це було тільки вчора.

А зараз дивлюся на тебе і розумію, що минуло вже 29 років!

-Так, час летить, – підтакнув батько.

Максим зрозумів, що почалася власне та розмова, заради якої його й запросили.

-Максиме, ти коли маєш намір одружитися? – ось так одразу запитала мати.

Максим посміхнувся:

-Мамо, тату… Ви ж знаєте, я закоханий в Оленку. Ще зі школи. А вона одружена. Ось коли вона розлучиться, то одразу запропоную їй руку і серце.

-А якщо вона не розлучиться? – запитала мати. – Що тоді?

-Взагалі, якщо пам’ять мені не зраджує, то вона вже розлучалася, з першим чоловіком, – пригадав батько. –
І чомусь вийшла заміж за іншого, а не за тебе.

-Ми не молодшаємо, синку, – продовжила мати. – Ще трохи і ми не зможемо допомогти тобі з вихованням онуків. А знаєш, нам хотілося б і їх дочекатися і не лише їх побачити, а й активно взяти участь у їхньому житті.
-Так.., – мрійливо сказав батько. – Я б їм будиночок побудував на дереві і курінь і навчив би годівниці для птахів робити і… Загалом багато чого.

-Синку, ти озирнувся б навколо себе. Може все-таки окрім Олени тобі ще якась дівчина сподобається.

Максим відкрив рота, щоб сказати, що крім Оленки йому ніхто не потрібен і що вона найкраща, що чоловік взагалі-то може стати батьком у 40 і в 50 і навіть у 60, а може навіть і в 70, якщо захоче, але потім закрив. І несподівано для себе пробурчав:

-Побачимо…

Мама з татом переглянулись. І Максиму здалося, що в їхніх очах зʼявилася надія.

Максим сидів перед чашкою з чаєм мабуть хвилин 30.

У його голові все звучало і звучало мамине питання:

-А якщо вона не розлучиться?

Справді, а що, якщо Оленка не розлучиться. У неї це вже другий шлюб. Має вже двох дітей. І так, вона іноді дзвонить йому і вони ходять в кафе і говорять, говорять, говорять.

-Максиме, ну погодься, вона просто не відпускає тебе. Ти просто не хочеш це прийняти, – сказав голос у його голові.

-Це не так! – одразу заволав другий голос у відповідь.

-Так, так, – це знову перший.

А другий одразу якось притих і замовк.

Так він був згоден, що вона його використовує. Максим закоханий у неї з 7 класу, вони дружили, потім зустрічалися в 11-му.

Ну як зустрічалися… Ходили за ручку й іноді цілувалися, планували одружитися.

І що? Ну Оленка заміж вийшла. Майже одразу як закінчила школу, бо була вагітна і не від Максима.

Потім розлучилася і знову вони були разом і знову збиралися одружитися і знову вона вийшла заміж і знову не за Максима.

-Якщо я розумію, що Оленка мене використовує, то навіщо ж я прикриваюся? – запитав Максим сам себе.

На це запитання у нього не було відповіді. Тому він і сидів перед чашкою чаю і думав.

Він ганяв і ганяв у голові питання: навіщо йому Оленка? А потім підвівся і визирнув у вікно – там йшов сніг.

Ну треба ж! Весь день світило сонце, а тепер нате вам – сніг.

Знову засипе усю машину та очищай її вранці.
І крізь цей потік думок про машину і погоду, раптом до нього прийшло усвідомлення Оленки: виявляється він прикривається Оленкою тому що боїться!

Він, навколо якого постійно в’ються дівчата, він боїться, що підпустить до себе дівчину, яка найбільше сподобалася, вони вирішать одружитися, а в результаті вона його кине і вийде за іншого.

Виявляється, він боїться бути відкинутим. І йому простіше прикритися Оленкою і сказати, що він чекає на неї.

Максим повернувся до столу і швидко випив чай.

-Так, Максиме Павловичу, – сказав він сам собі. – Пора б вам, почати шукати своє кохання.

Йшов час. А він так і не міг зрозуміти, як знайти свою половинку. Дівчат довкола нього було багато.

Здавалося бери та вибирай будь-яку! Але жодної з них він не бачив у якості своєї дружини.

-Та що ти переживаєш, почни хоч з одного зустрічатися, а там розберешся, – радив йому його друг, Андрій.

-Ну не знаю… Це звичайно безглуздо, але мені здавалося, що в голові повинне щось клацнути і прийти усвідомлення – це моє. Принаймні з Оленкою в мене було так, – відповів Максим.
-Максиме… Я думаю, що треба з усіма поспілкуватися. Іноді дівчина розкривається під час спілкування. А Оленка… Ну що Оленка? Нічого ж у тебе з нею і не було, хоча, як ти кажеш, клацання було.

Максим задумався: напевно Андрій мав рацію.

-А взагалі приходь у суботу до мене, на вечірку. Там буде Настя. Дуже симпатична дівчина. Я тебе з нею познайомлю, може, що у вас і вийде.

-Ну що ж… Настя, так Настя, – подумав Максим.

А суботу він, звичайно ж, прийшов до Андрія.

Там уже було багато людей. Сам господар був зайнятий і сказав Максиму самому знайомитись з усіма.

Він пройшовся квартирою і перезнайомився з усіма, з ким тільки можна.

-Максим, – представився він, побачивши симпатичну дівчину, яка стояла на балконі.

-Настя, – сказала вона.

Максим оглянув її прискіпливим поглядом і йому все сподобалося.

-Ну що, Максиме Павловичу, вперед, – сказав він сам собі.

І Максим приєднався до неї і весь вечір не відходив від неї ні на крок.

В принципі, дівчина йому сподобалася, вона розповіла про те, що у неї були рибки, пара хом’ячків, собака, і зараз є кішка.

Проти кішки він нічого не мав: ну, є і є. Він теж сказав, що любить тварин. І думав, що вони почнуть обговорювати якусь іншу тему, але ні.

Весь вечір вони тільки й робили, що говорили про те, як це чудово, коли в тебе є домашній улюбленець і як чудово доглядати за ним.

-Настя твоя в цирку працює, чи ветеринаром? – запитав Максим свого друга, коли Настя відлучилася трохи, а Андрій проходив повз.

-Та не знаю я, – відповів він і одразу помчав кудись.

Максим зітхнув. Настя повернулася на своє місце. А він зрозумів, що дуже втомився і що він має величезне бажання втекти з цієї вечірки: ці історії про тварин його справді втомили.

Настя відкрила рота і знову почала розповідати про рибки, чи про щось таке.

-Настя, – зупинив її Максим. – Сонце моє. Я звичайно розумію, що ти дуже любиш тварин, але я вже втомився говорити про них. Давай змінимо тему.
-Я думала, що це ти дуже любиш тварин, – спантеличено сказала Настя.

-Я?! З чого це?

Її відповідь просто вразила його:

-Ну ти ж ветеринар.

І тут Максим почав сміятися.

-А що такого я сказала? – ще трохи і Настя була готова образитися.

-Я – програміст, – крізь сміх сказав Максим. – А ти ким працюєш?

-У бухгалтерії, – відповіла Настя і теж почала сміятися.

Настя виявилася компанійським дівчиськом, але як свою дівчину, Максим її не бачив.

Потім він озирнувся на всі боки, як радили батьки, і поспілкувався з усіма вільними дівчатами зі своєї роботи.

Вони всі були добрими, але на жодній з них він не був готовий одружитися.

Потім став дивитися навколо себе на вулиці і навіть намагався знайомитися, але одразу зрозумів, що часто зовнішність і внутрішній світ не збігаються.
-Ну що, Максиме, давай тебе ще з кимось познайомлю, – запропонував Андрій.

-Ну вже ні, – парирував він. – А то скажеш ще, що я дресирувальником працюю, чи ще кимось.

-Так це випадково вийшло, – виправдовувався Андрій.

-Та гаразд, – примирливо сказав Максим.

-А може тобі на сайті знайомств пошукати? – запропонував Андрій.

Максим знизав плечима, але варіант знайомства через сайт узяв собі на замітку.

Дивно, але здається, Максим закохався. Але як можна закохатися в людину, яку жодного разу не бачив? І все-таки це сталося.

-Що ти такий сонний? Знову з нею листувався? – поцікавився у нього Андрій.

Максим розплився в посмішці.

-Так, а що?

-А що ти смієшся? На роботі на тебе косо поглядають. Треба вирішувати якось це питання, бо візьмуть і звільнять.

-А як вирішувати? Я тут, а вона за 2000 км.
-Як як? Взяти відпустку на тиждень та летіти до неї. Зустрітися, поспілкуватися, та й визначитися твоя це людина чи ні.

-А Андрій має рацію, – подумав Максим. – Що тягти? Треба їхати.

І я недовго думаючи, він домовився про невелику відпустку та купив квиток на літак на завтра.

Вони сиділи з Веронікою у кафе.

-Розумієш, я просто захотіла трохи пофліртувати, отримати увагу від чоловіків, підвищити самооцінку. Пробач. Я не думала, що ти візьмеш і приїдеш.

-Ну ми ж збиралися зустрітися.

Вероніка похитала головою:

-Так це були лише слова. Ми могли б просто писати один одному приємні повідомлення і так ніколи не зустрітися.

-Я зрозумів. Мабуть, я піду.

І він повернувся до готелю.

-Ну що, Максиме Павловичу, ось ти і обламався. Ти боявся, що таке може статися і це, звичайно ж, сталося, – сказав він сам собі.

Максим примчав до дівчини, а виявилося, що вона одружена і в неї двоє дітей: ну прямо, як в Оленки. І головне, розлучатися із чоловіком вона не планувала. Як, втім, і Оленка.

А потім Максим подумав, що добре, що так сталося. І що тепер він не боятиметься “обломів”, адже він живий і здоровий і отримав лише досвід.

-А давай, Максиме Павловичу, погуляємо завтра містом і післязавтра теж. Може сходимо в театр чи на концерт? – запитав він сам себе і вирішив, що думка чудова.

А потім став дивитися квитки назад і їхня ціна йому не дуже сподобалася.

-А може поїздом? – виникла думка.

І він швидко купив практично останній квиток на нижню полицю в купе на поїзд, який виїжджав до його міста через 2 дні. З нижньою полицею йому пощастило – мабуть, хтось відмовився від поїздки і ось він став її щасливим володарем.

-І чому я заздалегідь не подивився як можна дістатися до вокзалу? – сварив він сам себе, бо розумів, що спізнюється.

Він зітхнув.

-Ну гаразд, спізнюся, то спізнюся. Це також досвід.
Але йому пощастило. Він прибіг до поїзда майже в останню хвилину і навіть встиг добігти до свого вагона і сісти в нього.

Він зайшов у своє купе, привітався з усіма і вмостився на своє місце.

Але найцікавіше, що він був не єдиний, хто запізнився.

Він тільки встиг відпочити, як після нього в купе увійшла ще дівчина.

Він глянув на неї і раптом у його голові пролунало клацання: це вона.

Ну а далі все було як у кіно.

-Максим, – представився він.

-Світлана, – сказала вона.

Виявилося, що її полиця верхня, і він помінявся з нею місцями. І це все. Чомусь він не міг знайти жодної теми для розмови і просто заліз на свою полицю, мовчав і сварив себе за свою поведінку.

-А ви коли виходите? – запитали Світлану решта сусідів.

-Я їду до кінця, – відповіла вона і Максим зрадів: запропоную їй донести речі, а там і телефон візьму, – подумав він.
Тому він розслабився і заснув.

Прокинувся Максим від поштовху, та ще й на підлозі.

-Що таке, – тільки й зміг сказати він.

Він спробував підвестися і побачив, що Світлана теж підвелася і тримається за голову.

-Потяг дуже різко загальмував, – пояснила вона.

-А я мабуть теж.

-У вас все гаразд? – запитала вона знову.

-Не знаю. Рука.

Світлана встала і вони разом із нею вийшли у тамбур.

А на його станції вони зійшли разом і після цього більше не розлучалися.

Джерело