На сьогоднішній день моїй єдиній донечці Оксані 35 років, і три роки тому вона вирішила народити дитину, як то кажуть в народі “для себе”. Я все життя давала їй поради, адже хочу їй лише кращого та щасливого життя, просила знайти хорошого чоловіка, влаштовувати своє сімейне життя, щоб мати затишне гніздечко, адже роки збігають дуже швидко, але її такий непростий характер ніхто не міг довго терпіти.

Оксана зовсім не вміє йти на компроміси, не вміє радіти малому і вважає що вона має рацію в будь-якій ситуації, з думкою інших рахуватися зовсім не хоче. Тож не дивно, що вона так жодного разу і не вийшла заміж.

Я пояснювала Оксані своїй дуже багато разів, що якщо вона не змінить своє ставлення до життя та сім’ї, то залишиться зовсім одна, старою дівою доживатиме віку. Вона на це тільки сміялася або починала зі мною сперечатися, доказувати, що я не права зовсім.

Десь коли їй було 30 років фахівці сказали їй, що якщо вона не поспішить стати мамою в цей період, то може залишитися без дітей, і тоді дочка трохи взялася за розум, таке враження, що лише тоді тільки вона задумалася серйозно. Оксана стала зустрічатися з сусідом, і навіть якийсь час вела себе з ним добре.

Вони будували щасливі плани на майбутнє і замислювалися про весілля, про сімейне життя їх разом. Однак через якийсь час дочка залишила його, і всі старання були змарновані за короткий час. Вона влаштувала суперечку через якусь дрібницю, наговорила щось погане про батьків нареченого і він їй цього не вибачив, йому дуже не сподобалося таке ставлення до себе і своєї сім’ї. Після того, що сталося, вона вирішила народити дитятко “для себе”.

Я запитувала Оксану, як вона собі це уявляє, адже допомоги їй чекати нізвідки, просила одуматися, почати працювати над собою і налагоджувати своє особисте життя, але вона сказала, що так їй буде краще. Мовляв, дитину вона народить зараз, а чоловік потім знайдеться сам по собі.

Я щоразу пояснювала своїй доньці, що якщо вона без дитини ні з ким не може побудувати відносини і вийти заміж, то після того, як стане матір’ю її шанси вийти заміж будуть практично нульовими, адже немолоду жінку з дитиною точно ніхто заміж не покличе, але вона мене не послухала і зробила все по-своєму.

Дочка народила “собі” сина, і тепер постійно просить допомоги у мене. Я вже, щиро кажучи, перебуваю не в тому бадьорому віці, коли є можливість нескінченно носити онука на руках або бігати за ним по квартирі зігненій додолу, щоразу про це нагадую Оксані, але дочка цього не розуміє зовсім, або не хоче розуміти, лише ображається на мене за це.

На її думку, якщо я “бабуся”, то повинна їй у всьому допомагати, так, як це роблять хороші бабусі й дідусі. Батька вона також постійно просить допомоги – просить у нього гроші на покупку дитячих речей, і він, звичайно, ж їй їх дає, хоча самому часто не вистачає на ліки.

Мені зараз 60 років, чоловікові ще більше. У цьому віці вже діти батькам допомагають своїм, а наша дочка тягне останні сили з нас сили та гроші, навіть не задумуючись над тим, а як живеться нам!

Я дуже добре усвідомлюю, що у мене є зобов’язання перед донькою своєю та маленьким онуком, але вона сама зробила такий вибір, не питала ні моєї думки, ні думки батька свого, а зараз просто мені вже важко їй якось допомагати. Вона хотіла мати дитину “для себе”, знала, що допомоги батька дитини і свекрів у неї не буде, що ми з чоловіком вже старенькі, і що доведеться їй самій тягти це дитятко. Але зараз робить мене у всьому винуватою і перекладає відповідальність за свій вчинок на мене, бо я їй радила мати сім’ю. Хіба так можна чинити з літніми батьками? В чому я винна?

Я не розумію, що я упустила, коли виховувала свою власну дитину. У нас була міцна та щаслива сім’я, ми з чоловіком самі її забезпечували, у батьків ніколи нічого не просили, а зараз усім важко, усі ледве копійку на хліб мають у такі важкі часи. Я завжди даю їй гроші, коли вона просить, хоча часто вони останні у нас, адже знаю, що доньці з сином потрібно щось їсти. У мене просто виходу немає, бо не знаю чи є інший шлях.

Фото ілюстративне.

Джерело