У чоловіка Марини якраз за тиждень буде День народження, то ж меню вона з чоловіком почала складати вже сьогодні. Вирішили святкувати вдома – і витрати мені, та й посидять усі рідні душевно. Єдиним залишалось питання – чим же пригощати всіх. В цьому жінці вирішила допомогти свекруха – з нею у Марині складались чудові стосунки, не те, що з рідною мамою.

Марія Павлівна знала, що зі свахою у її невістки складні стосунки, але ніколи не знала чому. Все думала це через суворий характер мами Марина так напружено та відчужено з тою говорить. В дитинстві дівчинка часто отримувала «на горіхи» від своєї мами – не так стала, не таку оцінку принесла, не так сказала. Але, як вважала свекруха, це ж давно залишилось у минулому.

Але коли вона запропонувала невістці закликати маму, щоб та допомогла у приготуванні – Марина категорично була проти. Сказала, що й сама впорається і взагалі – маму вона може й не закличе у гості. Це дуже вже здивувало Марію Павлівну, але спитати невістку прямо вона соромилась. Тому вирішила поговорити з сином – може той пояснить у чому ж справа.

Микола не дуже хотів про це говорити з мамою та все ж піддався на її вмовляння. Як виявилось річ у тім, щоб ще з маленьких років Марина постійно піддавалась критиці з боку мами, на відміну від її старшої сестри Ілони. Та у сім’ї була улюбленою донькою – і красива, і добре вчиться, і хлопців має, і всі її тільки хвалили. А от молодша донька, то вже інше – зірок з неба не ловила. Дівчинка вчилась нормально, але відмінницею не була, була симпатичною, але не красунею та й взагалі особливих здібностей не проявляла ніде. І вона завжди залишалась в тіні своєї успішної сестри – це дуже вдарило по її самооцінці. То ж, коли вона «вирвалась» у доросле життя, то намагалась забути все це і почати жити по-новому. З чоловіком вона поділилась своїм наболілим і все – забула як страшний сон.

Хоч вона й досі пам’ятає неприємну ситуацію, яка трапилась на її День народження – Марині виповнилось шістнадцять. За столом зібралась уся родина – тітки, дядьки, бабусі, подруги – ціла кімната гостей. І от тітка Віра голосна почала хвалити торт:

– То не ти, Маринко, готувала це? Так смачно.

На що мати дівчини сказала:

– Ой, віро, ти що. Та де б вона так змогла, то мені Ілонка допомагала. Ти що не знаєш, що в Марини руки не з того місця ростуть – геть нічого не вміє. Непутьова вона у мене. А от моя Ілонка – ото вже і красуня, і господиня ладна буде, і розумничка. Завжди Марині її у приклад ставлю та вона не чує мене – тільки злісно на сестру поглядає. Боюсь, що заздрощі їй не дадуть можливості повчитись у сестри, як то має бути. Але вже що маємо, то маємо.

Марина ледь стримала сльози – не хотіла показувати ні гостям, ні матері, що їй боляче. Та образа на матір у ній зачаїлась на довгі роки. Дівчина не могла пробачити це їй – не досить, що та їй щодня Ілону в приклад приводила, так ще й при гостях опозорила. З того моменту вона віддалилась від матері ще далі й намагалась якнайменше спілкуватись.

І хоч пройшло вже майже десять років та Марина так і не пробачила її – хоч мати навіть не здогадується, що донька ображена на неї. Вона й далі, при можливості, зачіпити доньку. Та це їй вже не так сильно вдається – Марина просто намагається не кликати ту у гості та й сама не часто приходить, хіба до батька.

Джерело