Із чоловіком прожили у шлюбі 5 років. Переїхали до іншого міста, зняли тут квартиру. За два роки з’явилася улюблена дочка.

Жили ми не без сварок, але намагалися не з’ясовувати стосунки біля дитини. А рік тому чоловіка скоротили на роботі і скандали стали траплятися дедалі частіше.

Він не міг знайти роботу, а ще ця пандемія. Усі сидять по хатах, влаштуватися на гарне місце складно, а на погане він не хоче йти.

Не хоче, щоб у трудовій книжці був запис про низьку посаду, він же в минулому начальник може зіпсувати трудову.

Підробляв неофіційно, приносив копійки, виживали здебільшого на мою зарплату. Було дуже тяжко. Оплата квартири, комуналки, їжа, лікарі, а тут нещодавно ще й зуб заболів, у міській клініці попередили, що лікування буде дорого.

Я і підробітки беру постійно, а чоловік із донькою сидить, часто навіть не може вдома прибрати та приготувати, вигадуючи відмовки. Звідси й сварки, непорозуміння між нами.

Я дуже втомлююся, а він не хоче ворушитись. Допомоги теж ні від кого немає. Повернулися б назад у своє місто, але й там ніхто не чекає.

Роботи також немає, а прийняти нас трьох навіть тимчасово пожити ніхто не може. У результаті, після чергового скандалу, чоловік зібрав речі та поїхав до батьків.

Сказав, що подасть на розлучення. Я залишилася зовсім одна із донькою. Намагалася дзвонити йому, переконувати поговорити, повернутись, не поспішати, вибачалася за запальність, але він стоїть на своєму. Говорить, що втомився від усього і більше не любить мене.

За кілька тижнів взагалі перестав виходити на зв’язок. Його мама каже, що знайшов у них якусь дрібну неофіційну роботу, подав на розлучення і чути про мене не хоче.

Гаразд, а як же дочка? Допомагати їй? Дзвонити хоча б? Він просто виїхав і покинув нас. Я одна не тягну орендовану квартиру.

Мої батьки відмовляються мене приймати навіть тимчасово, у них своє життя і я маю сама розхльобувати кашу, яку заварила.

Сил уже немає ні на що. У нас ще залишилося кілька дрібних кредитів, які зараз я не можу оплатити. Знаю, що після розлучення вони мають бути навпіл із чоловіком.

Але навіть не очікувала, що він так візьме і забуде про нас. Достеменно знаю, що в нього нікого немає. Тому ще більше не розумію його вчинок та дуже переживаю.

Можливо, ще вдасться його повернути? Адже я його, як і раніше, люблю. І у нас дитина.