Оксана з Марією дружили ще з дитинства. Марія на відміну від Оксани росла без материнської ласки під суворим контролем батька, але потім чоловік опустив руки, мабуть відсутність дружини давало про себе знати, почав часто прикладатися до оковитої. У такі дні Марія тікала з дому, йшла до подруги, або просто гуляла до пізнього вечора…

Ще зі школи обом дівчатам подобався один хлопець – Максим, але вибрав він Марію. Ох і заздрили їй всі, але для Максима більше ніхто не існував. Після школи хлопець вступив в училище, Марія в – медичний інститут. А потім Максим зібрався в армію, проводжали його всім двором, Марія не могла уявити собі, як буде жити без коханого.

– Маріє, а кому з вас він писатиме? – якось запитала її сусідка.

– Ви про кого, тітко Ганно?

– Так про Оксану твою, відкрий очі, Маріє, вона давно вже поглядає в сторону твого коханого…

– Скажете теж таке, Оксана мені як сестра рідна, вона ніколи такого не зробить.

– Я в житті багато чого бачила. Ось згадаєш моє слово…

***

В очікуванні час тягнувся повільно. Марія влаштувалася на роботу в місцеву лікарню. Щодня писала листи Максиму. І він відповідав, по перші кілька місяців, а потім все рідше і рідше.

– Чула новину? Оксана дитину чекає, – якось сказала їй чергова медсестра.

– Не вірю, від кого?

– Так від Максима говорять. Марія аж присіла, тут же в пам’яті спливли слова сусідки, невже це правда. Так вона довіряла їй як рідний сестрі… В сльозах дівчина кинулася до подруги, двері відкрила її мати.

– Чого тобі треба?

– Можна мені Оксану побачити?

– Іди Маріє додому, не до тебе зараз. І не приходь до нас більше, – попросила Віра Василівна.

– Ви мені скажіть одне – вона правда чекає дитину?

У відповідь жінка лише зачинила двері, ні сказавши ні слова. А через якийсь час Оксана з матір’ю виїхали з міста.

***

Максим повернувся з армії ранньою весною, приніс Марії букет пролісків і вставши на одне коліно зробив пропозицію.

– А як же Оксана, Максим?

– Та не було нічого між нами, ти людей більше слухай. Давай я з нею поговорю.

– Поїхали вони з міста восени ще, за всіма підрахунками Оксана повинна вже була народити… У той день Марія сказала Максиму «так».

Почали готуватися до весілля. Напередодні торжества дивне передчуття не покидало дівчину, а вночі їй наснився сон: Оксана, в красивій білій сукні прийшла до неї в гості ведучи за руку маленького хлопчика, він глянувши на матір, простягнув ручки до Марії і з словами: «Мамо!» кинувся до неї…

Настав день весілля, після розпису молоді з гостями поїхали в ресторан. Гості вже розсілися по своїх місцях, а ведучий почав вітати молодят, коли в зал увійшла Оксана, з дитиною на руках. Всі замовкли в передчутті сцени, але жінка мовчки передала малюка на руки Максиму і вийшла. Хтось із гостей кинувся було за нею, але жінки і сліду не було. Потім почали розходиться і запрошені, веселитися після такого нікому не хотілося.

Шлюб Марії та Максима тривав рівно три місяці, і то більше заради дитини. Оксана так і не повернулася, навіть її мати не знає, де знаходиться дочка. Відтоді пройшло багато років, Михайлик виріс, закінчив школу, Марія всю себе вклала у виховання хлопчика, з Максимом вони так і не зійшлися. Так Михайлик і жив то у тітки Марії, то у батька, іноді приїжджала в гості бабуся, мама Оксани.

Розчарувавшись одного разу Марія більше не вірила нікому, і заміж більше не вийшла.

Фото ілюстративне – sunmag.