Я познайомився з хорошою дівчиною, а далі все як в людей. Ми зустрічалися і одружилися. Хоча великого весілля у нас не було. Ми просто розписалися і почали жити разом.

Дарина переїхала з гуртожитка до мене. З батьками ми бачилися всього один раз. І з моїми і з її. Ми навідали їх після того, як одружилися.

Далі у нас народилася донечка. Яринка була красивою і дуже розумною дитиною. Ми її просто обожнювали.

Одного разу до нас вгості приїхала мама Дарини. Я повернувся додому швидше і почув дуже цікаву розмову.

– Дарино, а твій чоловік знає, що у тебе є син?

– Тс, мамо ви що? Він як дізнається то покине мене.

– Але ж так не можна. Це твоя рідна дитина, така сама як Яринка. Доню, одумайся.

– Мамо, це дитина від чоловіка, який мене покинув. Ти добре знаєш, що я не могла залишити його собі. А як одумалася – було пізно.

Я зайшов і запитав чи Дарина нічого мені не хоче розповісти. Вона почала плакати. І розповіла мені свою історію.

Виявилося, що її син на два роки старший за нашу донечку. Тоді я й запропонував всиновити її сина.

Наступного дня ми поїхали до дитячого будинку. Ми не знали чи правильно робимо, але щось мені підказувало, що так потрібно.

Вже за два місяці ми оформили всі необхідні документи і забрали Марка до нас додому.

Спочатку хлопчик був дуже замкнутим і мовчазним. Я почав приділяти йому багато уваги. Інколи набагато більше, ніж Яринці.

Марк полюбив мене і навіть одного разу назвав своїм татом. А потім знову і знову.

За півроку Марка було невпізнати. Він став відкритим, усміхненим та життєрадісним хлопчиком.

Ми були щасливою та міцною родиною. Не розумію, чому Дарина боялася мені розповісти і поділитися своїм минулим.

Якби не моя теща, то цей чудовий хлопчик Марк ще б багато років провів у дитячому будинку.

Джерело