Я заміжня вже майже 6 років. Є у нас двоє дітей-погодок. Чоловіка свого Дмитра я люблю, але іноді він мене дійсно засмучує, я часто останнім часом розчаровуюся в його родинних почуттях. Справа в тому, що у нього дуже велика та дружна сім’я. На кожне свято вони збираються разом, компанією з 12-14 осіб, серед яких як мінімум 4 дітей. Не важко уявити собі, який галас і гам панує на цих родинних застіллях. Я спочатку ходила до них щосвята, але потім сказала, що це мене втомлює і я буду ходити і на свята до своїх батьків, тому, з часом, все ж вирішили, що будемо ходити до своїх батьків по черзі.

Я, звичайно, дуже поважаю сім’ю свого чоловіка і їх традиції, але до таких посиденьок ставлюся негативно: по-перше в такій великій компанії дорослі не завжди слідкують за своєю мовою, яку тут же запам’ятовують наші діти, а по-друге – я банально не знаю, про що можна спілкуватися з його родичами. Я майже не вживаю ніякі напої, і мені не дуже приємно сидіти серед вже веселих людей, які голосно спілкуються і іноді співають за столом пісні.

Мене свекруха завжди просить приїжджати на день раніше, щоб я допомогла готувати їй для великої родини. Мені так важко в ці дні, адже мало того, що я майже все готую сама, так ще й діти двоє бігають зі мною по кухні весь день, бо бабуся до них не може знайти підхід. А коли святкуємо, то я одна весь день бігаю біля столу, ще й дивлюся за усіма дітьми: своїми і чужими, всі хочуть відпочити, добре поїсти.

Це Різдво ми планували зустріти у моїх батьків в селі, та свекруха ще на Новий рік нам зателефонувала і сказала, що нас на Різдво чекає до нас і на Василя ми маємо приїхати до них, бо свекор мій Василь, вже вся родина сказала, що приїдуть до батька.

Я сказала Дмитрові, що минулого Різдва були в його батьків, тому цього поїдемо до моїх. Дмитро зі свекрами образилися на мене, сказали, що я не поважаю їх сімейні традиції, адже в них щороку вся родина святкує, не буде лише нас. Та я з дітьми поїхала до батьків, Дмитро ж до своїх. Це Різдво було невеселим для мене. Невже свекруха не розуміє, що руйнує нашу сім’ю. Я й на Василя йти до них не хочу, як тільки уявлю, що вся робота буде лише на мені.

Дмитро вважає, що я маю вибачитися перед його батьками і 14 січня ми підемо до них. А я вирішила для себе, що досить мені їх слухати. Невже я сама не маю вирішувати, що і де мені святкувати з сім’єю? Чому батьки чоловіка звикли, що я маю слухати їх і все робити для них?

Фото ілюстративне.

Джерело