Дітей у мене двоє: синові зараз 37 років та 24 роки доньці. Донька незаміжня, поки ще живе зі мною, а син давно вже самостійний. Був одружений, але три роки тому з дружиною розлучився. У тому шлюбі з’явилася онука Аліна, дівчинці зараз 10 років.

Життя у сина з його дружиною відразу не складалося, невістка з самого початку висловлювала невдоволення. Тим, що я їм квартирою не поступилася, не пішла жити до мами. А чого ми з дочкою повинні були переїжджати до мами? Вона звикла жити сама, а тут ми. Мамина квартира з прохідною кімнатою, там нам усім було б незручно.

Син із невісткою спочатку житло винаймали, потім купили квартиру, але тільки однокімнатну, ми з сватами разом їм допомогли. Народилася Алінка, але мене до внучки підпускали рідко.

Невістка у нас – жінка із запитами, а я багато їм дати не могла. Так, моя участь у купівлі їхньої квартири менша, ніж її батьків, але скільки змогла, стільки й дала.

Олена була незадоволена всім: побутовими умовами, зарплатою чоловіка, тим, що я не поспішили піти на пенсію, щоб молода мати вийшла на роботу і вони з чоловіком змогли б взяти більшу квартиру.

Я б і звинувачувала сина у розлученні, та морального права не маю, онука, звичайно, без батька росте. Але й жити далі з Оленою — жодних нервів не вистачило б. Син аліменти платить, із дівчинкою зустрічається. Квартира? Та він її повністю залишив дружині. Все ж таки внучка там живе. Зустрічається із донькою, особливо на нього чекають двічі на місяць: у день авансу та зарплати.

Син після розлучення рік винаймав квартиру, потім не стало бабусі і чоловік тимчасово оселився в її квартирі. Втім, зараз житло ми збираємося продавати, адже й дочка зі мною не житиме разом постійно. І син, і донька в майбутньому планують взяти собі житло в кредит.

З онукою я зустрічаюся, але не часто, невістка не хоче. Коли син із ними жив, я дарувала іграшки, солодощі та інше. Після розлучення — лише гроші, так сказала Олена. Вона постійно телефонує наперед, щоб я дала гроші, а подарунок від бабусі вона сама дитині купить.

А перед Новим роком не зателефонувала, закрутилася і забула напевно. Я сама нав’язуватись не стала, вирішила, що вже раз у житті куплю внучці подарунок сама. Дочку попросила, та прикинула розмір дівчинки, поїхали до торгового центру, вибирати. Зупинилися ми на курточці, цікавій такій, яскравій, дочка була впевнена, що внучці сподобається.

31-го в обід купили, я зателефонувала Олені і пішли дарувати.

– Що це? – скривилася Олена дивлячись на курточку.

– Я таку носити не буду, – підхопила внучка настрій своєї мами.

– Олено, – сказала я колишній невістці, – мені така реакція дуже неприємна. Від щирого серця дарувала. Поясни дочці, що поводитися так з рідною бабусею негарно!

– Негарно те, що Ви смаків власної онуки не знаєте, – хмикнула Олена, – Аліна таке не носитиме. І взагалі, я думала, що Ви вже самі чудово знаєте, що краще подарувати гроші.

Розвернулися ми з дочкою і пішли, нас навіть чаєм ніхто не пригостив. Син, як хоче, він батько, йому з колишньою дружиною та рідною донькою спілкуватися – край. А я руки вмила. Ні подарунків, ні грошей нічого. Виросте, зрозуміє – добре, а ні, то вже так і буде.

У внучки день народження на початку лютого, напевно, Олена зателефонує і суму озвучить. Але я більше нічого давати не збираюся.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело