Канікули закінчилися, завтра на роботу, а в мене відчуття, ніби на мені орали. Після такого “відпочинку” потрібен ще тиждень відпочинку. Це був перший і останній раз, коли я пішла на поводу у чоловіка і погодилася приймати його родичів у нас удома на святах та ще й у такій кількості. Більше я такої помилки не вчиню.

Напевно, вся річ була в ейфорії, яка охопила мене після закінчення будівництва будинку. Ми три роки будували будинок, вкладали в це кожну вільну копійчину, самі жили не в найкращих умовах, і ось, нарешті, відбулося! Будинок добудований, ми туди в’їхали.

Я готова була розцілувати весь світ, так мене захопила хвиля щастя. Саме в цей момент до мене й підкотився чоловік із пропозицією покликати рідню на новорічні свята до нас. Казав, що місця у нас тепер достатньо, до того ж хочеться похвалитися результатом наших праць. Я й погодилася, адже мені хотілося поділитися щастям з усім світом.

Можливо, якби ми закінчили ремонт і все інше влітку, то я до нового року вже остигла б, стримала захоплення і здорово оцінила пропозицію чоловіка, але все сталося так, як сталося. Наприкінці листопада ми в’їхали до своєї оселі, а наприкінці грудня було новосілля, поєднане зі святкуванням нового року.

Запрошені були лише родичі чоловіка, яких у нього надміру. У мене з близьких залишилася тільки сестра, яка проживає в Німеччині, тому ми бачимося з нею рідко, особливо останні роки.

Тож у гості ми чекали рідню чоловіка у складі брата, його дружини та двох дітей молодшого шкільного віку, сестру з нареченим та батьків із молодшим сином, якому чотирнадцять років. Так, свекри у мене дуже плідні.

Місця, щоб розмістити всіх, вистачало. Ми з чоловіком хочемо велику сім’ю, тому будинок будували одразу з урахуванням трьох, а то й чотирьох дітей. Всі діти поки що у нас тільки в планах, тому вільних кімнат вистачало. Проблема була зовсім в іншому.

Мені довелося поєднувати в собі роль кухаря, покоївки та аніматора, який розважатиме всю цю різновікову публіку. Чоловік начебто і допомагав, але робив це так, що простіше було його відправити стусаном кудись подалі і самій усе зробити. А у плані розваг у нього одна платівка “ну ти ж краще знаєш, що і де у нас проходить, я в цьому не знаюся”.

Вранці встань – всіх нагодуй, потім придумай, куди можна виїхати, адже не вдома сидіти на канікулах. Подивитися маршрут, купити або забронювати квитки, а поки всі збираються, мені треба було якось навести лад, швидко самій якось прийти до тями, організувати всіх, вирушити на місце.

Поки всі розважаються, я судомно думала, а що готувати на вечерю, щоби особливо не возитися, але було смачно. Потім магазин, шлях додому, приготування їжі, сама вечеря, наведення ладу. Ще перед сном обов’язково було чаювання, на яке теж треба було щось або купувати, або пекти.

Звісно, ​​мені допомагали і свекруха, і зовиця, і невістка, і чоловік, але найчастіше було простіше зробити самій, ніж кожному пояснити, що де лежить, куди що прибрати, скільки класти і куди. А цими питаннями мене смикали постійно. Зрозуміло, що вони все робили з найкращих спонукань, адже господиня в домі я, але все одно це було нудно.

Вчора всі нарешті роз’їхалися, і в мене закінчився цей день бабака. Язик на плечі, хочеться лягти і лежати, але треба прибратися вдома, все перепрати, бо потім розпочнеться робочий тиждень і буде зовсім не до цього. Більше я на такий подвиг не підпишусь ніколи, хай хоч ображаються, хоч ні.

А чоловік такий цікавий ще, питає, чого я така незадоволена. Добре відпочили, всім сподобалося. Усім! Звичайно!

Джерело