Ми з чоловіком почали зустрічатися ще у випускному класі, коли навчалися у школі. Мої та його батьки дуже переживали через це, адже вони вважали, що ми маємо насамперед зараз думати про вступ до університету, а не про кохання. Наші матері часто спілкувалися для того, щоби придумати, як переключити на навчання. Однак вони так і не змогли вплинути на наші відносини та їх розвиток.

Наші батьки лише сильно перебільшували все і робили з наших стосунків проблему. Ми випустилися зі школи та вступили до ВНЗ, які знаходились у різних містах. Вони були розташовані за чотири години їзди.

Зрештою бачилися ми лише тоді, коли приїжджали до батьків на вихідні у гості. Відстань між нами негативно вплинула на наші стосунки і ми часто стали сваритися, але все ж любили один одного.

Коли ми навчалися на третьому курсі, щоб не розлучитися, ми вирішили одружитися. Що можна сказати? Ми були зовсім молоді, не мали досвіду та іншого, наші батьки не очікували на такий розвиток подій.

Весілля наше було скромним. Ми просто розписалися і посиділи в кафе з найближчими. Коли всі вимовляли тости, бажаючи нам щастя, свекруха теж захотіла сказати кілька слів.

Якщо коротко, то вона попросила нас розлучитися, коли нашому коханню настане кінець, після її слів у мене виникло дуже негативне почуття.

З того часу минуло 16 років. Ми досі разом і при цьому любимо одне одного. А якби кохання не було, то розлучилися б.

Джерело