Якось вийшло так, що в мене зараз дуже непросте життя, поки не знаю, що роботи і як бути далі.

Справа в тому, що ще в молоді роки, коли мені та моїй дружині було по 20 років, ми з нею одружилися. Згодом у нас народилися дітки, троє синочків, чудових хлопчиків. Все у нас було добре, але до одного моменту, який виявився найважчим у моєму житті. Коли моїй дружині виповнилося 30 років, її не стало, на жаль.

Це був дуже непростий час для нас усіх. Я не знав як бути далі без неї. На мої плечі звалилася робота, троє малих і несамостійних дітей, усі домашні справи та приготування їжі. Морально я був дуже втомленим, бували часі, що й не було з ким поділитися, з ким порадитися і не знав де далі брати сили. Але думка про те, що в мене є троє малих дітей, яких я маю поставити на ноги, повертала мене знову до життя, я розумів, що маю рухатися далі. Для себе я вирішив, що попри все виховаю добрих, ввічливих та доброчесних синів. Тому все своє життя я присвятив лише своїм рідним трьом дітям.

Всі ці роки минули дуже швидко для мене, коли діти ходили в садочок, вчилися в школі. Наразі вже в кожного з них є свої сім’ї, свої дітки, а я живу зараз один зі своїм молодшим братом, тому що мої діти від мене відмовилися, як би це сумно не звучало для мене.

Ще років 5 тому, коли я добре себе почував, у мене було господарство, до мене приїжджали кожних вихідних онуки, я їх радував домашнім різними стравами, які навчився готувати за період, коли жив один з дітьми. Все було в нас добре, жили щасливо. Але роки забирали не тільки мою молодість, непомітно проходила й старість. І з кожним роком мені вставало все важче і важче, особливо тяжко переносив я зиму.

І ось одного з вихідних, коли приїхав до мене погостювати з дітьми мій старший син, я в нього запитав чи можна мені перезимувати у них вдома. На що отримав відповідь, що в них у квартирі так замало місця для їхньої сім’ї, так їм не хватало ще й мене.

Мене така відповідь засмутила, і я ще вирішив зателефонувати своїм двом іншим молодшим синам. І у відповідь я почув дуже невтішні для мене слова. Виявляється, у них немає часу на мене, тому забрати вони мене до себе не можуть. Перший раз за багато років у мене стали вологими очі. Адже все своє життя я присвятив для своїх дітей. І така мені подяка на старості років за все те, що зробив я для них.

Після цих всіх дзвінків своїм дітям я вирішив зателефонувати своєму молодшому брату. Він одразу ж приїхав до мене і, не питаючи що відбулося, забрав мене до себе. І зараз вже я другий місяць живу разом зі своїм братом, а мої діти відтоді жодного разу ще не зателефонували мені. І зараз я думаю, що ж зробив не так в своєму житті, щоб мати ось таку непотрібну старість?

Фото ілюстративне.

Джерело