Чоловік улаштувався працювати водієм-експедитором на молокозавод. Спустошили банківський рахунок та купили йому автомобіль. Почалися трудові будні.

Точніше, трудові ранки. Або навіть ночі: за три з половиною години після опівночі Влад уже мав бути на базі, щоб завантажитись. Я встаю о шостій ранку. Збираю доньку в садок. Раніше ще гріла Владу сніданок. Але у чоловіка помінявся не тільки графік роботи, а й режим неспання: підйом о третій ночі, вечеря о пів на шосту вечора і спати. Незалежно від того, робочий у нього день чи вихідний.

Обов’язків мені додалося: не тільки побутові потреби повністю лягли на мої плечі, а ще мені довелося пристосуватися забирати доньку з дитсадка.

Вечори з донькою теж стали належати мені, причому не можна було ненароком розбудити тата, якому вночі вставати на роботу. Іноді чоловік сам забирав доньку по обіді, перед тихою годиною, інакше вони бачилися лише тоді, коли вихідні Влада випадали на суботу чи неділю.

До втоми згодом додався розмова моєї мами, ми жили разом на момент тих подій. Зараз вона перебралася до бабусі, а Влад переїхав до своєї матері.

І за все це завдяки мамі та її переконанням, що хороша дружина обов’язково повинна годувати дружина сніданками о третій годині ночі. Навіть здивувало, що не з ложечки.

– Іди і зроби чоловікові сніданок! – Вимагала мама. — Проводиш, і далі лягай!

А я так не вмію. Прокинулася — і все більше не засну. І сам Влад — не ляля маленька, а батько сімейства, руки-ноги, як і мікрохвильова піч. Але вона не слухала мене.

– Не годуватимеш, то він почне снідати в іншої! Я тобі, допомогти хочу!

Хоч і було б цікаво подивитись на ту, іншу. На мадам, яка із задоволенням вставала так рано, але я попросила маму не лізти. Хотіла б допомогти — допомагала б із Настею.

Але ні: мама вважає, що хтось народжував, той і розхльобує. За всі шість років, бабуся з нею провела всього пару вечорів. І це живе в одній квартирі! Зате будити мене посеред ночі і вимагати йти і навалювати Владу їжу — це допомога.

Зрозумівши, що зі мною це не прокотить, матінка взялася за Влада. І знаєте, він побачив у її словах істину: він же працює! Раніше отримував сніданки. І, за його словами, нічого не змінилося: так, час підйому змінилося, але дружина колишньою залишилася.

Умовляння та умовляння не допомогли. Я йому розжувала і розклала по поличках всі свої аргументи, але чоловік уперся. А як не впертись, якщо за спиною така потужна група підтримки?

Вони почали нападати на мене вдвох. Я терпіла. Сперечалася, сподівалася, що вони вгамуються. Даремно. Вони розгубили залишки совісті та підключили Настю:

– Мамо, а чому ти тата не любиш? — спитала у мене дочка дорогою додому.

Хто сказав? Бабуся. Чому? Мама тата не любить, тому не годує. І бідний голодний тато змушений працювати з животом, що бурчить, і головою, що крутиться від слабкості. Ось так. І добре б просто бабуся сказала, то тато ще й підтвердив. І коли встигли? Дитину їм я не пробачила.

Зараз я усвідомлюю, що втома зіграла величезну роль: Влада я не бачила цілодобово, постійно з роботи додому, вечорами однією рукою грала в ляльки, другою — варила їжу. Жодної допомоги. А ще макети треба вдома добивати. А тут ці сварки через сніданки о третій ночі.

Я розлютилася. Капітально. Мама була відправлена ​​до своєї мами. А Владу я запропонувала, щоб про нього його мама дбала і гріла їжу в той час, як усі нормальні працюючі люди сплять. Ця пропозиція була після його слів:

— Навіть твоя мама хотіла, щоб ти дбала про мене! Але ж ти її вигнала!

Ми з Настею живемо удвох у моїй трикімнатній квартирі, яка залишилася мені у спадок від тата (вони з мамою були в розлученні, квартира належала тільки татові, він її теж успадкував), вже тридцять днів.

І нам добре: вечорами не треба ходити навшпиньки; під вухом не бурчить вічно незадоволена бабуся; приходячи додому з роботи, я не розгрібаю завали на кухні і не збираю брудні шкарпетки.

Мама ниє: бабуся в мене ще та. Сувора жінка, спуску нікому не дає. Дзвонить тепер, проситься назад. Обіцяє, що більше ніколи не лізтиме до нас із Владом. Вона навіть про допомогу з дочкою заїкнулася. Але мене її не вразила, я відмовила.

Влад прийшов одного разу. Сказав, що змінив роботу. Хоче повернутися до сім’ї. Вибачився. Я відповіла, що подумаю.

А я перегоріла. І фізично, і морально. Мої близькі люди сколотили на порожньому місці коаліцію та дружили проти мене. Зводили, маніпулювали дитиною. Я не можу більше довіряти ні мамі, ні чоловікові. Планую подати на розлучення, але рука не піднімається.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело