Життя моє не можна було назвати щасливим: позаду дитинство в будинку для сиріт, два невдалих заміжжя й втрата дорослого сина. Чому життя мене так випробовувало? Не знаю, мабуть, така вже в мене гірка доля, але на старості років я все-таки змогла вирвати для себе шматочок щастя.

Через раннє заміжжя й диплома про освіту як такого у мене не було, бо я покинула університет на третьому курсі через те, що мій майбутній чоловік мене дуже ревнував й не давав вчитися. Проживши в першому шлюбі п’ять років ми чоловіком не змогли народити дитину. І саме через це виникали часті сварки, він почав дуже пити й підіймати на мене руку. Ще трохи потерпіла й втекла від нього. Правда ж, залишилася на вулиці без грошей та речей, але ж не пропала, бо знайшлися добрі люди, які допомогли мені.

Через декілька років доля подарувала мені другого чоловіка, Миколу, з яким ми одружилися й народили довгоочікуваного сина. Але, на жаль, щастя наше було не тривалим – мій чоловік пішов до іншої, а мене покинув з трирічним сином на руках.

Мабуть, не потрібно розповідати, на скільки було тяжким життя матері одиначки, бо це й так всім зрозуміло: вічна нестача грошей, часу й постійне падіння сил від того, що працюєш на декількох роботах. Та все ж я з цим всім впоралася й виростила чудового сина.

Мій Максим любив кататися на мотоциклах, хоча мені це дуже не подобалося. Але ж хлопці часто не слухають своїх матерів, і, на превеликий жаль, мій син був не виключенням. Одного дощового вечора він поїхав гуляти до друзів й розбився… Цей день був найстрашнішим в моєму житті.

Після цього моє перебування в цьому світі втратило сенс й мені зовсім не хотілося жити. З того часу пройшло декілька років й одного разу одна подруга порадила мені народити ще дитину… Мій вік, 55 років, ще не такий критичний і з допомогою нашої сучасної медицини й процедури Еко можна встигнути ще стати матір’ю.

Я довго думала над цим всім та все-таки наважилась. Де взяла гроші? Продала свою трикімнатну квартиру й купила меншу, а різниці в грошах якраз вистачило на процедуру запліднення в клініці.

З того часу пройшов майже рік. Зараз на носі Новий рік, а вчора сусід приніс мені ялинку, яку я вже встигла нарядити. Біля ялинки стоїть люлька, в якій солодко спить моя донечка, моя Софія. Й Ви знаєте, мені зовсім все одно на осуд людей, й що вони скажуть. Всі подумають, що стара бабуся народила собі іграшку… А я знаю, що це не так, й що тепер по-справжньому щаслива – мені вдалося зробити собі такий гарний подарунок під ялинку, нехай як важко це не було.

Джерело