Про те, що до весілля чоловік повністю утримував свою маму і свою сестру я знала, тому вирішила, що в шлюбі грошима буду розпоряджатися я. Усі гроші сім’ї у моїх руках, хоча я зараз не працюю. Після того, як нашій з Іваном доньці виповнилося 3 роки, я звільнилася.

Родичам Івана це не подобається: їм різко стало не дуже зручно жити.

– Переведи мені на карту грошей, – просила я чоловіка на початку нашого спільного життя, – мені треба заплатити за світло та інші комунальні послуги.

І часто отримувала відповідь:

– А в мене стільки немає, мама (сестра, друг) у борг попросили, віддадуть через тиждень. Але зараз у мене немає. Ти можеш у когось перезичити?

Чому я маю зичити? Тому що чоловік віддав у борг? Ми були одружені лише кілька місяців і така ситуація повторювалася вже вп’яте.

– Я дам грошей, – говорила мама, адже більше мені зайняти не було в кого, – але ви якось вчіться витрачати. Бюджет сім’ї треба вміти вести.

А я вміла. Коли я жила одна, у мене завжди були гроші. Я просто знала, скільки я можу витратити, що я можу дозволити собі купити, намагалася відкладати на непередбачуваний випадок і ніколи не затримувала сплату за свою квартиру.

З Іваном ми обоє отримували гроші двічі на місяць, на карту. Спочатку витрачали те, що було на одній, а потім те, що було на іншій карті.

– Я комуналку сплатила, – попереджала я чоловіка, – плюс куртку тобі купували і розплачувалися моєю картою, так що харчуємось і їздимо на те, що у тебе лежить.

– Добре, – погоджувався чоловік, а через кілька днів грошей не було, бо він вкотре віддав їх своїй мамі. Або сестрі.

– Ну як я їм відмовлю, – розводив руками чоловік, – вони ж знають, коли у мене зарплата.

За таких розкладів, коли у чоловіка гроші в руках зовсім не тримаються, а відмовити він не може, навіть роздільний бюджет — не варіант. Йому просто не буде з чого скидатися, або скинемося на харчування та комуналку, а на проїзд та інші дрібниці чоловік знову у мене питатиме, бо гроші комусь віддав на гаряче прохання та невідкладну потребу.

Я поставила чоловікові умову: або ми розбігаємося, або всі гроші, які надходять на його карту, він одразу, прямо негайно, переказуватиме мені.

– А Я без копійки сидітиму? Я не заробляю чи що?

– Заробляєш, – кажу, – просто розумно розпоряджатися не вмієш. Ми на машину збирати хотіли, пам’ятаєш? Але не відкладено жодної гривні, а порахуй, скільки тобі винні зараз? Правильно, мало винні, бо за сестру та її хлопця у кафе ти платив просто так. І за таксі Олегу у якого, як на гріх, не було з собою жодної копійки. І сестрі дав грошей на новий телефон просто так, бо просила. Мені ще згадувати?

Чоловік спочатку був проти, але потім ми вирішили спробувати. І він сам здивувався: виявилося, що гроші не закінчуються раптово, що завжди є чим сплатити за комуналку, на що сходити в кафе, чим заплатити за нові кросівки.

Друзі, що втратили джерело позик із невизначеним терміном віддачі, трохи засмутилися, але заспокоїлися. А мама з сестрою змиритися так і не змогли.

– Мій брат тебе утримує, а ти йому грошей не даєш? – казала мені зовиця. – Посоромилася б, сама на шиї сидиш, а нас картаєш, а ми йому таки рідніші люди.

– А тобі, – питаю, – завидно, що це я сиджу, а не ти? Ну так знайди чоловіка і сідай. Та я в декреті, у нас тим більше кожна копійка на рахунку, ми не можемо утримувати ще й вас.

Свекруха періодично лізе зі своїми моралями: я ж з роботи звільнилася, а гроші, як і раніше, у мене.

– Мого чоловіка все влаштовує, – кажу, – а Ви навіщо в нашу кишеню дивіться і вважаєте, де і що лежить?

– Я не в кишеню дивлюся, мені за сина прикро!

– Іване, – кличу чоловіка до телефону, – тобі прикро, що всі гроші у твоєї дружини? Ні? Ось бачите, дорога мамо, Іван не ображається.

А чоловік і справді не ображається. Йому легше стало: ми не сперечаємося через гроші, зате він з легкістю тепер відповідає тим, хто просить:

– Всі гроші у дружини, мені вона лише на проїзд видає. Хочете, зателефонуйте їй, може вона виділить потрібну суму в борг.

Жоден ще не подзвонив, жодного разу.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело