Я збрехала рідним людям. Я спілкувалася з близькими друзями з перервами — 10 років, я знала їх тільки в інтернеті, ми спілкувалися у скайпі тощо, мого колишнього хлопця не стало, вони теж знали його близько.

Я довго страждала, не хотіла починати стосунки, любила тільки колишнього, мені було страшно втратити і нову людину, тому я намагалася не підпускати до себе хлопців. Але тут з’явився хороший чоловік.

Друзям в інеті я про нього, звичайно, говорила, але епізодично згадувала, що в мене з’явився друг, я завжди розповідала про своє життя їм, про все, крім особистого, тобто конкретно людини, з якою дружу.

Але тут несподівано він запропонував з’їхатися і побратися, ми просто розписалися і все. До мене приїхала дівчинка, теж з інтернету, і моя мама розповіла їй, що ми розписалися і її навіть не покликали. Я подумала, що добре, що мама розповіла, пора всім повідомити і перестати боятися, при цьому вже розуміючи, що вони не вибачать мені мою скритність.

Я могла б нічого не говорити і попросити ту дівчинку мовчати, але обманювати не хотіла, я вирішила, що як би не було мені погано, якщо вони відвернутися, вони зобов’язані про це дізнатися від мене, і сказала, що я вийшла заміж.

Загалом, у цей момент моє життя перетворилося на пекло. Найближчий друг з них вважає, що я його зрадила, кинув мене в чорний список в соц. мережі, думає, що я ошуканка, раз не повідомила про таку подію.

Він думав, що я хороша, завжди ставив мене в приклад, а я виявилася поганою, повинна була розповісти про підготовку до весілля, повинна була більше розповідати про людину, друга, що зустрілася мені недавно.

Я мала сказати друзям про підготовку, я відчуваю себе винною. Я ненавиджу себе. Мене не можна пробачити, моєму вчинку немає назви, і не сказати дівчинці, яка до мене приїхала через відстань, що я вийшла заміж не так давно, було підлістю.

Але зі страху все зіпсувати, зі страху, що вони не зрозуміють, бо знали того колишнього, знали про моє перше кохання. Я зруйнувала їхню довіру до себе. Я зруйнувала своє життя, довіру не повернути, сама зіпсувала.

Уже давно вона не відчувала його рук, його обіймів, його подиху. Ніна, як їй здавалося, і дихати без нього не може. Змогла. Уже 4 місяць він просто приходить до дітей,

Мені вже 43 роки. Звуть Олексій. Моя сповідь буде про те, як я упустив своє щастя. З молодості я був досить сором’язливим, та ще й працював простим інженером. Після смерті

Мені 22 роки, заміжня ось уже 4 роки. Мій чоловік був моїм першим коханням. З ним познайомилися ще в універі на 1 курсі. Зустрічалися, закохалися, одружилися. Все було добре. Жили