– Завжди в мене квартиранти просто золоті були, – розповідає 60-річна Ярина. – Чотири роки прожили вони у мене, чистота у них завжди була ідеальна, порядок, ніяких зауважень я до них не мала за весь час . Квартиру залишили в ідеальному стані, кращу, ніж вона була раніше, коли вони тільки заселилися до мене. Так шкодую, що довелося з ними розлучитися.

– А чому довелося розлучитися, щось у вас сталося?

– Так сина з невісткою пустила пожити до себе. Вони взяли в кредит квартиру в будинку, який тільки будується, ключі тільки через два роки за планом отримають. Кредит платити і орендувати окреме житло одночасно їм важко, вірніше неможливо. Ну, я і подумала – треба ж допомагати власним дітям. Ось правильно кажуть, не роби добра. До сьогоднішнього дня я вже сто разів пошкодувала про своє рішення.

– Чому?

– Так вони ж так забруднили мені квартиру за кілька місяців, як стадо слонів там бігало. Я як не прийду до них в гості подивитися, потім у нас постійні суперечки після цих візитів. У мене таке враження складається, що невістка взагалі не прибирає в моїй квартирі, схоже. Пол сірий, сантехніка в поганому стані, кухня в жиру, плитка в потьоках бруду. Притягла кота якогось з вулиці, він шпалери мої, до речі недешеві, роздер, і диван майже новий – теж. У квартирі запах стоїть неймовірний, ще й сміття на майданчик взялися виставляти щодня. Сусіди скаржаться, коли мене зустрічають, кажуть, що ще такого і не бачили ніколи.

Син Ярини Анатолівни одружився два роки тому, і невістка спочатку його матері дуже сподобалася. Розумна інтелігентна дівчинка з дуже хорошої сім’ї. Мама медик, вдома у них чистота стерильна, все блищить і сяє постійно. Дочка, мабуть, пішла не в маму свою.

– Я й подумати не могла, що вони таке мені влаштують! – сумно розповідає Ярина Анатоліївна. – Після них ремонт доведеться робити, напевно, відразу, як тільки вони з’їдуть від мене. Клінери не впораються, а вже самій відмивати – я навіть не візьмуся. Що з цим котячим запахом робити – взагалі не уявляю. Тай шпалер і меблів мені теж дуже шкода.

Саме ця «зайва» квартира далася Ярині Анатоліївні непросто – вона заробляла на неї сама, збирала з нуля, відмовляла собі багато в чому. Планувала здавати її в старості, отримувати надбавку до пенсії, зробила чистенький ремонт, купила всі необхідні меблі та побутову техніку, на які вона теж збирала чимало років. Знайшла орендарів квартири, які виявилися дуже хорошими та порядними людьми: тихі спокійні люди, платили вчасно, не створювали проблем.

Знайти потім таких мешканців буде непросто, це Ярина Анатоліївна добре розуміла, коли приймала рішення пустити сина з дружиною до себе. Але ж треба і своїм власним дітям допомогти. Ну, проживе вона пару років без орендних платежів, благо, накопичення зробити встигла, та й підробіток у неї поки є. А з’їдуть діти – знову знайде мешканців, столичні квартири без попиту не стояли ні в одну кризу.

Але на практиці виявилося все не так просто, як думала жінка, а набагато складніше.

– Вчора була у них у справі, причому, попередила за день, що зайду, – згадує Ярина Анатоліївна. – Навіть не подумали прибрати в квартирі хоч трохи.Ох! І розповідати не хочеться, що там діється. Ну я, звичайно, невістці висловила своє незадоволення знову. Але це абсолютно нічого не змінило! Це не в перший раз таке, і не востаннє. Прийшла додому, у мене тиск під двісті, думаю, а зателефоную ну я до своєї свахи. У мене не виходить закликати її дочка до порядку, може, у неї вийде, адже вона мама її рідна.

Зі сватами у Ярини Анатоліївни склалися цілком доброзичливі відносини. Вітають один одного зі святами, зустрічаються кілька разів на рік на днях народження, як правило, десь на нейтральних територіях, ведуть світські розмови, дарують символічні подарунки до яскравих дат.

Ярина ніколи раніше ніколи не скаржилася свасі на свою невістку, а тут, нарешті, зважилася.

– А сваха мені каже – ой, а я сама до них не ходжу, і вам не раджу, – розповідає Ярина Анатоліївна про те, як поспілкувалася з матір’ю невістки. – За два роки, виявляється, ні разу не була у дочки – зустрічаються в кафе. Заявила мені, уявляєш – вони у себе вдома, нехай живуть, як хочуть. Будуть з’їжджати – пред’явіть претензії. Я думала, їй соромно буде за дочку – Ні-і! Безлад, каже, ну і що? Зараз молодь вся така. А я вважаю, що не вся! Ось хоч попередніх моїх квартирантів взяти – їм теж трохи за тридцять, вони ще зовсім молоді люди, а такого безладу в квартирі моїй у них не було.

Ярина Анатоліївна збентежена і навіть трохи ображена на свою сваху. Вона вважала, що мати повинна якось вплинути на свою доньку, навчити її елементарним речам, або хоча б поговорити з нею про це. Нічого собі, «нехай живуть як хочуть». Вони псують майно, яке не з неба впало, зараз вже літній людині. Або не своє не шкода нікому, крім господині? Легко сказати – пред’явіть претензії потім. Ось Ярина Анатоліївна пред’являє їх зараз усім, і що з того? Всім начхати зараз, а вже потім буде начхати подвійно. Що ти з них потім візьмеш?

А сваха має іншу думку, якщо вже пустила в квартиру, нічого туди ходити і виглядати, а тим більше робити зауваження дітям. Нехай живуть, як хочуть, зустрічатися з ними треба на нейтральній території, а претензії пред’явити потім, після виїзду. Тоді потрібно сісти і поговорити врешті.

Фото ілюстративне – pixabay.