З Іваном я познайомилася в інституті. І вже на четвертому курсі ми з ним одружилися і переїхали жити до його матері. Стосунки в нас були дуже хороші, ми жили в повному розумінні, навіть поради свекрухи для мене були корисні і ненав’язливі, я намагалася в усьому дослухатися до її порад. Але таке щасливе життя закінчилось вже через три роки. Після появи у нас маленької дитини наше з чоловіком життя кардинально змінилася, чого я аж ніяк не очікувала.

Я довгий час не могла прийти в себе, важко було все те забути і прийняти. Я жила в постійній втомі, на душі лише був смуток та розчарування, мені здавалося, що я змінилася, стала некрасивою та нікому нецікавою жінкою. Пелюшки, плач немовляти і постійні поради свекрухи, яка весь час була незадоволена мною – все це почало мене дратувати і я нічого не могла з цим вдіяти. Стосунки з чоловіком у нас в сім’ї стали зовсім холодними.

Я занадто емоційно і гнівно сприймала його спроби допомогти, весь час плакала, а наші, раніше дуже добрі та дружні стосунки, викликали лише гнів. Іван мій мовчав до останнього, намагався забезпечити сім’ю, бавив дитину, але кому захочеться жити з вічно незадоволеною нічим дружиною, якій ніколи і ні в чому не можна догодити.

Минав час, чоловік став затримуватися допізна на роботі і уникати мене та спілкування зі мною. В якійсь мірі я розуміла, чому він так чинить. Але від цього не ставало простіше, лише огортав смуток. Я стала жаліти себе ще більше, ще більше почала ображатися на нього, думала, що в усьому поганому, що відбувається в нашій сім’ї винен лише він, адже мало часу приділяє мені і дитині. Одного разу він не прийшов додому ночувати. Потім ще і ще. Тоді мені стало зрозуміло, що у нього з’явилася інша. Чи варто розповідати про нічні телефонні дзвінки, аромати чужих жіночих парфумів в його машині і постійні суперечки в нашому домі з будь-якого приводу.

Зрештою сталося те, що мало статися – Іван пішов жити в іншу сім’ю залишивши нас з малою дитиною. Він просто втік від відповідальності. Без нього я пережила найскладніші моменти свого життя. Матеріальні труднощі і відсутність будь-якої підтримки з боку чоловіка, проблеми з житлом і багато іншого.

Але, як кажуть, час ставить все на свої місця. Все це минуло, найважчі проблеми позаду, але мене продовжує хвилювати думка про те, що моя маленька дитина росте без батька, а так не має бути і я це прекрасно розумію. Так важко дивитися на маленьких діток, що сидять на плечах своїх батьків, і розуміти, що моя дитина позбавлена цього, і в цьому також є і моя вина.

Я тепер починаю розуміти, що багато в чому винна сама. Зараз я потроху починаю змінюватись, але коли про це просив мене Іван щодня я лише шукала причину в ньому. Сподіваюся, що колись і я зустріну людину, яка стане для мого синочка хорошим батьком, а я для нього хорошою дружиною. Але чому я думала тоді лише про себе.

Фото ілюстративне – pixabay.