Людям дарують подарунки, а вони цього навіть не помічають. Або не дуже цінують. Покрутять у руках і протягнуть зневажливо; мовляв, хіба ж це подарунок? Подумаєш, сім’я є. Подумаєш, здоров’я. Подумаєш, пальто придбав чи машину. Який же це подарунок, я ж купив. Заробив гроші, тому що робота є і здоров’я. Подумаєш, Життя. Теж так собі подарунок. Це досить обтяжливо і важко – жити. Подарунок – це мільярд доларів і палац на зразок Тадж-Махала. Ну, або щось таке, я не знаю точно, але щось масштабне та цінне.

А от одній дівчинці багато років тому подарували подарунок, вона його на все життя запам’ятала. Їй було шість років. Мамі довелося віддати її до інтернату; вони жили в селі, мама вирішила завербуватися на північне будівництво, тому що вони з донькою гинули у злиднях.

І маленьку Асю мама віддала в інтернат у місті, щоб наразі облаштуватись на новому місці. Це було давно, тоді деяким доводилося так чинити. А в інтернаті Ася тяжко захворіла на скарлатину. І її вихователька відвезла до дитячої лікарні і там залишила. Мама не могла приїхати, Ася це розуміла.

Вона тихенько лежала у палаті й думала. Ні книжок, ні іграшок не було. Інші діти лежали з мамами або мами до них приходили у години прийому. А хто до Асі прийде? Вихователька? Ніхто. Вона вже велика дівчинка і сама може впоратися. Ася поводилася дуже добре, тихо та слухняно. Сама вмивалася, одягала запраний халатик, наливала воду, якщо пити хотіла, допомагала іншим дітям, якщо вони плакали або боялися. І не скаржилася. А увечері дівчинка дивилася у вікно. Там горів ліхтар та падав сніг. Новий рік наближався. Ася уявляла, що під вікном стоїть її мама. І тихенько уявній мамі махала рукою. І не плакала, щоб маму не засмучувати. Новий рік так і пройшов у хворобі та на самоті.

А от іншим дітям, батьки подарували подарунки. Ася побачила у себе на тумбочці великий красивий пакет – це тоді дивовижна рідкість була, красивий пакет із квіточками. Його хтось помилково залишив біля ліжечка дівчинки. Ася не стала заглядати в пакет; це ж чуже. Це комусь принесли подарунок і помилково залишили на її тумбочці. Дід Мороз чи Святий Миколай помилився, потрібно все виправити! І дівчинка почала заглядати в інші палати та питати: чий це пакет? Чий подарунок? Асю побачила тітонька-лікар, втомлена і неласкава.

Ася в неї теж ввічливо запитала: чий це подарунок? Вона не може знайти господаря красивого пакета, а він, господар, можливо, чекає і плаче. Можливо, Дід Мороз переплутав? Чи чиясь мама? Прийшла вночі в темряві й переплутала… Тітонька-лікарка сказала, що Дід Мороз приходив уночі, була справа, так. І нічого не переплутав, просто Асю будити не хотів. Поклав подарунок особисто для неї, передав привіт від мами та побажав швидкого одужання.

Ася обмерла від щастя. Ще пакет не відкрила, а подих перехопило… А потім побачила: апельсини, цукерки, яблуко, горіхи та фломастери! Шість кольорів, фломастери “Союз”! І альбом для малювання! Це був неймовірний подарунок, надзвичайно щедрий. Фломастерів в Асі ніколи не було. І вона тихенько пішла, щаслива, малювати малюнок для Діда Мороза.

І для мами. Мама все одно приїде навесні, а весна все одно настане, так що треба приготувати подарунок для мами заздалегідь – малюнок. І для Діда Мороза. А тітонька-лікар погладила Асю по голові. Ася сама заплітала косички, ось по косичках і погладила. І все стало інакше, все стало цілком зносним і навіть добрим. Так завжди буває, якщо подарували подарунок: апельсини і фломастери шести кольорів, які скриплять, коли ними малюєш…

Багато років минуло, дуже багато. І багато подарунків подарували Асі; вона завжди радіє і дякує. І людям, і самому життю. Вона цінує подарунки та дарує їх. Тому що можливість дарувати подарунки – це також подарунок… Не всі це розуміють. І прискіпливо розглядають дари долі, зневажливо так.

Порівнюють із чужими подарунками. Нарікають, що мало… ….А хтось просто дивиться у лікарняне вікно, за яким падає сніг та горить ліхтар. І уявляє, що прийшли до нього. І тихенько махає рукою уявним близьким, і не плаче, щоб їх не засмучувати…

© Анна Кир’янова