Серед густого лісу виднівся старенький будинок. Юля наскільки здивувалась такій знахідці, що мимоволі зловила себе на тремтінні кінцівок, але все одно вирішила підійти ближче, щоб оглянути цю дивину.

Вже біля самого будинку Юля помітила, що Барс щось знайшов, до будинку вела добре протоптана стежинка, але і це не зупинило дівчину, і вона вирішила заглянути всередину.

Відкривши двері, жінка почула неприємний запах цвілі. У будинку було темно, тому очам потрібно було адаптуватися після світлого дня. І коли її погляд зумів сфокусуватися попереду, то вона ледь стримала крик.

За непримітним столом сидів дідусь років 80, який зовсім не здивувався незнайомій гості, мов лише й чекав на неї.

– Ви мені пробачте! – почала Юля, зрозумівши, що без дозволу зайшла у чужу оселю. – Я не думала, що так глибоко у лісі хтось живе. А ви хто? Лісник?

– Мене звуть Захар, – промовив він таким спокійним голосом, що Юлі стало трохи легше.

Чоловік запропонував дівчині присісти поруч, і вона помітила, що його руки забруднені фарбою, а біля стін стоять полотна, мабуть, художник.

– Я тут живу уже кілька років. Майже ніде не буваю, ходити важко, ще багато років тому сильно впав й тепер кожен крок приносить біль, – пояснив він.

Доки дідусь ставив чайника, дівчина допомогла йому прибрати у домі, позамітати, викинути непотріб, промила вікно, щоб більше світла сюди потрапляло протерла всі поверхні.

Юлі було очевидно, що дідусь один не справляється, тому наступного дня вона йшла до нього у гості з великими важкими пакетами, наповненими їжею.

Згодом почало холодніти, і Юля зметикувала, що дров вона не наноситься для старенького будинку, тому звернулась до будинку для похилих людей. І її нового друга там швидко розмістили, він був лише радий, адже вперше за довгий час потрапив у тепло, де його годують, та туди, де він міг зустріти друзів.

Юля не припиняла навідуватися до старенького дідуся, а він не припиняв їй дякувати за новий, більш щасливий етап у його житті!

Джерело