У шлюбі ми з чоловіком вже 4 роки, живемо окремо в квартирі, яку віддали нам його батьки. Зараз ми чекаємо дитину і вирішили зробити в цій квартирі ремонт.

На час ремонтних робіт, які можуть затягнутися навіть на кілька місяців, ми пішли жити до свекрів, у них є власний будинок. Ремонт ми затіяли капітальний, то ж вирішили заодно і меблі змінити.

Грошей у нас не багато, тому старі меблі ми домовилися продати через один популярний мобільний додаток. Коли про це дізналася моя мама, вона стала наполягати, щоб ми віддали стінку з м’якою частиною моєму братові.

– Віддай Максиму, йому треба меблі купувати, а грошей немає. Ну раз вам не треба, віддай! Дорого все одно не продаси.

Я пояснила мамі, що без цих грошей ми з чоловіком ніяк не обійдемося, та й меблі купували ще батьки Анатолія, саме за їхньою згодою ми й намагаємося зараз продати непотрібне. Але мама не здавалася, просила їх для свого сина.

Я все розумію, Максиму зараз непросто, у них двоє дітей, дружина в декреті, і квартира ще не виплачена. Але як я можу віддати йому те, що купувала не я, це ж по суті меблі свекрів, та й якщо ми їм просто їх віддамо, то нам самим грошей не вистачить.

Тоді мама запропонувала:

– Візьміть кредит на суму, якої не вистачає, брату старі меблі, собі нові купіть.

Ну який кредит, я теж скоро вдома сяду. Та й не люблю я цих кредитів. Так мама запропонувала: половину кредиту сплачуватиме вона.

– Ну хай і бере кредит на себе, – вважає чоловік, – знаю я ці історії про «половину віддаватимемо».

Я з чоловіком згодна. Але мама тепер ще й зятя звинувачує в жадібності та в тому, що дочка ні в що не ставить свою рідню.

– Якщо трапиться, – застерігає вона, – куди ти прийдеш? До мами! І хто в тебе із близьких залишиться? Мати та брат із сім’єю.

Здавалося б розмова була закінчена, але кілька днів тому мама Анатолія сказала, що диван і крісла вони заберуть у заміський будинок, а молодій сім’ї додадуть гроші, яких не вистачає.

– Ви у нас часто буваєте, – сказала свекруха, – та й кімната на другому поверсі стоїть порожня. Нам цього дивана та крісел вистачить, а ви вже вибирайте на свій смак. Вважай, це наш подарунок за майбутнього онука чи онучку.

Мама, дізнавшись про те, що частина меблів їде до сватів знову почала свою пісеньку, мовляв, чужим людям віддаєш, а рідному братові – ні. Після цього я припинила відповідати на телефонні дзвінки від своїх родичів. Ну хіба ж так можна?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело