Телефон про який я мріяла з’явився у мене нещодавно, чоловік подарував на день народження. Він не любитель витрачати гроші даремно, але для мене знайшов гроші, адже телефоном я користуюся для роботи. А сучасна потужна модель дозволяє робити багато, хоч відео на ньому монтуй, хоч фотографії обробляй, на все вистачає пам’яті.

Я вже розуміла, наскільки зручнішим стане моє життя після такого подарунка.

День народження у мене припав на понеділок.

Кажуть, раніше відзначати не можна, тож ми вирішили зібратися з друзями у суботу. Будинок у нас великий, тож запросили всіх. Зараз у багатьох з’явилися дітки, і якщо нема з ким їх залишити — не проблема, наша няня за невелику доплату згодна зайняти дитячу компанію в окремій кімнаті. Іграшок та розваг вистачає, всі задоволені.

На день народження приїхала і давня моя інститутська подружка із синочком. Арсенові п’ять років, і нічого поганого я не можу про нього сказати, хлопчик у неї чудовий. Ні істерик у нього не буває, ні примх. У гостях він завжди пристойно поводиться.

Що його змусило втекти з дитячої, я досі не розумію, але він тихенько пробрався до нас, дорослих і вирішив щось стягнути зі столу. Та ось невдача, заразом змахнув мій новенький мобільник і відразу ж розплакався, видавши себе.

Телефон на кахельній підлозі розлетівся вщент. Це ще треба було постаратися так розбити, щоб екран заміні не підлягав.

Від страху трапилася істерика, Марина теж помітно засмутилася. Заспокоювала Арсенчика, поки я уламки підмітала. Заспокоїла, повела до решти дітей, повернулася:

– Ну пробач, пробач, що так сталося.

Про компенсацію розмови вона не заводила. Чоловік косився, але не заводила і я не та ситуація, коли всі за столом сидять. Подруга ніби з нами продовжила святкувати, але мені більше не дивилася в очі.

Перед відходом я її пригальмувала:

– Марина, я все розумію. Але вартість доведеться відшкодовувати, це новий телефон, подарунок чоловіка. Ти нас просто посвариш, якщо я все на гальмах спущу. Я з ним і тиждень не проходила.

– Ну якщо все розумієш, тоді зрозумій і ти: оплачувати я нічого не буду. Не треба було свій подарунок на столі залишати, раз у квартирі діти бігають. Неможливо встежити, я давно свій ховаю.

Я була в шоці. У мене теж діти, але я від них вдома нічого не прибираю з років трьох. А подруга порадила вимагати страховку з магазину і пішла додому. Намагаюся їй дзвонити – трубку не бере.

Джерело