Оксана була одруженою й мала маленьку донечку. З чоловіком вони жили добре. Не без того, інколи сперечалися чи не могли знайти спільної мови. Та загалом  родина була щасливою. Степан працював на заводі начальником відділу, Оксана касиром у банку. Поки батьки були на роботі, маленька Іринка знаходилася у садочку.

Ввечері усі збиралися за великим столом. Розповідали як пройшов день, ділилися планами на майбутнє або просто обговорювали домашні справи. Поки мама мила посуд й прибирала на кухні, тато вкладав доню спати, читаючи казочку на ніч. Ось така ідилія та злагода панували у цьому домі до одного жахливого дня.

Все було як звичайно. Оксана накрила на стіл. Сьогодні вона приготувала улюблену страву чоловіка – запечену картоплю із м’ясом. Був привід, адже їхня родина святкувала річницю. Степан запізнювався, що  було на нього не схоже, тож дружина почала хвилюватися. З’явився він дуже пізно, коли маленька Іринка вже мирно спала у своєму ліжечку.

Оксана сиділа на кухні й мовчки споглядала на годинник. Нарешті вхідні двері відкрилися й у дім увійшов Степан. Дружина помітила, що чоловік не в гуморі. Якоїсь миті їй навіть здалося, що він на підпитку. Нічого не пояснюючи, господар дому пішов до спальної кімнати й почав збирати речі. Оксана попрямувала слідом:

-Нічого не хочеш пояснити? – спокійно запитала вона.

-А що я маю тобі пояснювати. Ти ж жінка тямуща сама все бачиш – я іду від тебе – роздратовано відказав Степан.

-Як ідеш? Куди до кого? – не могла зрозуміти розгублена дружина.

-Це вже не твоє діло! Чого ти причепилася до мене? Я вже не чоловік тобі, щоб про все звітувати!

Оксана стояла там посеред кімнати, слухаючи невиправдані обвинувачення чоловіка, не розуміючи, якої миті їхня родина почала розпадатися. Сім років вони жили в одному домі, ділили одне ліжко й планували відпустку, а сьогодні все це розлетілося, як картковий будинок. ЇЇ думки перервав Степан, який повідомив, що решту забере завтра. Після чого вийшов з кімнати. Останнє, що чула Оксана – це гуркіт вхідних дверей.

Скільки вона ще стояла на місці, розмірковуючи над своїм життям, жінка не знала. Плакати не хотілося, бо сльози – це вияв слабкості, а вона жінка міцна, як кремінь. Не народися ще такий чоловік через якого вона буде плакати. Жінці стало цікаво заради кого він покидає родину та дитину? Єдине за що Оксана хвилювалася – це донька. Як пояснити їй, чому татко більше не читатиме їй на ніч та не житиме разом з ними.

Щоб не травмувати дитину сімейними конфліктами вирішила на деякий час відправити Іринку до  свекрухи. З Галиною Іллівною в неї були прекрасні стосунки, тож Оксана могла розраховувати на підтримку. Коли свекруха почула новину про розлучення дітей була вкрай стурбована. Ще більше жінку шокувала причина – її син завів коханку. Вони ще довго сиділи на кухні та розмовляли про життя, а наступного ранку Оксана повернулася додому. Якщо це досі можна було назвати їхнім домом.

У будинку не залишилося нічого окрім обіднього столу та стільців. Чоловік вивіз усі меблі, які вони вибирали та купували разом. Грошей, які вони відкладали, на місці не було й навіть прикраси зникли. Цікаво скільки ходок він зробив, щоб все перевезти? А його нова пасія не проти користуватися речами після неї, мабуть, поняття совісті їй не знайоме. Оксані стало противно навіть згадувати, що декілька днів тому вона кохала цього жахливого чоловіка.

Розлучення було гучним та скандальним. Коханка Степана захотіла відсудити частину будинку, який подружжя купували разом. Під час судового засідання Степан навіть не глянув у сторону дружини, мабуть, було соромно. Батьки Степана привселюдно відмовилися від сина й забрали до себе невістку з онукою.

Джерело