Ніна не дуже пам’ятає себе маленькою – скоріш у неї виникають спогади про більш свідомий вік, коли вона вже пішла до школи. Але єдине, що вона добре пам’ятає – те, що батько її зовсім не любив і вона часто отримувала від нього на горіхи. І, навіть, якщо її вини не було, то отримувала Ніна, а не її молодша сестра – ще та мала непосида.

Сім’я дівчинки була абсолютно звичайною – жили не багато, але й не бідували: мали дачу, квартиру та стареньке авто. А ще у Ніни була молодша сестра Таня, яку батьки любили більше і не приховували цього. Танька завжди отримувала кращі подарунки, кращий одяг і ніколи не отримувала тумаків за свої погані вчинки. Навпаки, їх отримувала старша сестра, бо погано приглядала за молодшою. Ніна ніколи не розуміла чому таке ставлення? Хіба батьки не мають однаково любити своїх дітей?

Батько частенько підіймав на дівчинку руку, кричав та придумував покарання за найменшу провину – запізнилась зі школи, не купила хліб, отримала трійку та ще безліч різних незначних дрібниць. Ніна мужньо терпіла і тільки плакала. Єдине, що вона не розуміла – чому за неї не заступиться мати, яка просто мовчки спостерігала за цим. І так образа зачаїлась в дитині, що вона пронесла її аж до дорослого життя.

Ніна ледь дочекалась закінчення школи й вступила до університету, який знаходився за багато кілометрів від дому – дівчина хотіла втекти від батьків, щоб бачити їх тільки декілька раз на рік. Та й батьки не надто переймались тим, що старша донька не буває вдома – може і їм стало легше. Тепер вся увага та любов була тільки для Тані. А старша сестра вже звикла.

Так і жили – Ніна, навіть, почала тішитись самостійному життю. Ніхто тебе не контролює, ніхто на тебе не кричить і не шукає причини, щоб посваритись. Саме в університеті вона й зустріла свого майбутнього чоловіка – Артема. Вона не одразу зізналась батькам про нього – тільки тоді, коли він зробив їй пропозицію. От дівчина й поїхала до батьків на знайомство ще й з бажанням обговорити деталі святкування весілля – вона ж сподівалась, що батьки їй допоможуть. Та дарма.

Мама хоч трішки зраділа новині про одруження, а батько дещо розізлився, коли Ніна попросила грошей.

– Ти що ж думаєш, ми тут працюємо, аби тобі святкування влаштовувати?

– Але ж ви знайшли гроші для того, щоб купити автомобіль Тані? Я знаю, що бабуся залишила спадок і частина належить мені.

– Тобі нічого не належить – ти зрозуміла? Я не хотів цього говорити, але мені набридло слухати твоє ниття. Від тебе тільки одні проблеми. А знаєш чому? Та, бо ти байстрючка. Так-так, тобі не причулось. Я не твій батько й просто прийняв тебе, бо покохав твою матір.

Ніна не знала, що сказати на це – вона думала, що батько просто не надто любить її, але що він їй не рідний і не підозрювала. Та й чи є це оправданням тій жорстокості, яку він проявляв до неї. Вона ж не просила його ставати їй батьком – це вирішила мати, яка саме в цей момент стояла й плакала. Навіть зараз вона не намагається допомогти доньці – вона проміняла її на чоловіка.

Ніні нічого не залишалось, як просто встати та піти геть, але перед цим вона звернулась до батьків:

– Я завжди відчувала, що ви любите мене менше, ніж Таню, але я ніколи не думала, що ви мене так ненавидите. Я не просила вас мене народжувати – я прийшла до вас як до батьків, а йду як сирота. Не бійтесь – більше я вас не буду турбувати.

– Дівчина в сльозах вийшла з дому. Більше в нього вона не повернулась ніколи – навіть тоді, коли про це просила мати. Надто довго вона терпіла таке ставлення до себе, а тепер вона звільнилась від того тягара – звання нелюбимої дочки.

Джерело