– Ще спочатку я кур’єром піти хотіла, але туди, на жаль, не влаштуєшся зараз – студентів повно. Звичайно, молодих беруть куди охочіше на цю роботу, ніж давно вже немолодих пенсіонерів. Та й важко це, чесно кажучи, в нашому віці вже, весь день на ногах, в транспорті тіснитися.

– Ага, а з прибиральницею що, легше, чи що думаєш? Відра важкі весь день потрібно носити, шваброю терти цілий день – прямо відпочинок, а не робота. Та ще з твоїми недугами різними. Тобі, між іншим, взагалі важкого піднімати не можна, і багато працювати – теж.

Дві немолоді жінки років 65-ти сиділи на лавочці в парку і щось активно обговорювали, жалілися на свої життєві проблеми.

– Ну відра я не ношу весь день важкі, у мене візочок є такий симпатичний та зручний. І швабра хороша, так що дуже зігнутою весь майже не доводиться стояти. Працюю я потихеньку та помаленьку, нікуди не поспішаючи загалом. Приходжу раніше за всіх, до шостої ранку, там в офісі ще нікого, крім охоронця, немає. Вранці у мене все одно безсоння, я довго спати не можу. Зате о пів на дев’яту вже повністю вільна, все помила і протерла. Цілий день можу відпочивати після цього.

– Все одно важко тобі. Зараз ще туди-сюди, сонячно, на вулиці сухо та чисто, а що ти будеш робити десь в листопаді, наприклад? Занесуть тобі бруду багато на взутті, будеш відмивати не дві години з ранку, а пів дня, а потім ще й після обіду. І не говори мені, що це так легко і просто, бо я знаю, що воно таке.

– Галино, а що мені зараз порадиш робити? Може, і не легко це все, але гроші мені ж потрібні дуже. Ви все-таки з чоловіком удвох, вам на дві пенсії простіше прожити. А я одна. Спробувала пару місяців на пенсію тягнути – можна вижити, але тяжко то все якось, комунальні багато з’їдають. Треба підробляти помаленьку, поки є сили, хоч щось відкласти на майбутнє. А варіантів для пенсіонерів теж трохи є зараз, сама знаєш. Молоді підлогу мити за копійки не дуже-то хочуть, на таке не йдуть, тому мене і взяли.

– Слухай, а я тебе вже давно все хотіла запитати – а з квартирою у тебе як?

– З якою квартирою?

– Ну з цієї, в центрі міста. Ти ж, по-моєму, за свекрухою доглядала, вона обіцяла на тебе свою нерухомість переписати років п’ятнадцять тому. Ти ще планувала квартиру цю на пенсії здавати і по закордонах подорожувати, пам’ятаєш, ми сміялися з тобою ще тоді давно? Ми тебе всі шкодували тоді, побачила ти з цієї жінкою нехорошого багато, звичайно. Невже так і не переписала вона на тебе своє житло?

– А, ти про цю квартиру! Так, свекрухи не стало вже дано, оформила все на мене, як обіцяла. Зараз там у мене син живе з сім’єю.

– Нічого собі! Виходить, у тебе нерухомість стоїть, а ти підлогу мити придумала на старості років. Виселяй сина, здавай квартиру – ось тобі і надбавка до пенсії. Причому, напевно побільше, ніж твоя зарплата за миття підлоги. Добре влаштувався син, живе безкоштовно на всьому готовому, а мати підлогу миє, підмітає на старості років за чужими людьми. Ну, порадів, пожив на халяву – пора і честь знати, звільнити місце, як то кажуть.

– Ну куди я їх виселю, Галино. Там у них двоє дітей, молодшій внучці два роки, невістка в декреті зараз, син мій один лише працює.

– Гроші бери тоді за проживання. Квартира в центрі міста, нехай навіть однокімнатна і без ремонту, коштує в місяць нормальних грошей. Як своїм, ти можеш зробити їм знижку відсотків десять від ринкової ціни, щоб не ображалися дуже.

– Та ну, Галино, які гроші, про що ти говориш? Кажу ж, небагато живуть мої діти, ледве кінці зводять зараз, важко їм. Добре хоч комуналку самі платять. Треба, до речі, перевірити заборгованість, добре, що ти нагадала.

– Зрозуміло. Своє житло, значить, купувати не хочуть вони зараз?

– Наче це так просто. Хотіли спочатку, збирали перший внесок, говорили навіть, що через рік-другий візьмуть кредит і з’їдуть. Ну а потім одна дитина народилася, друга, криза настала. На роботі у сина теж не все гладко, премії прибрали, зарплату зменшили, впевненості в завтрашньому дні ніякої. Шукає щось інше, але варіантів негусто. Якщо їм зараз ще квартиру знімати, вони просто не зведуть кінці, а за що дітей залишається годувати?

– Вони дорослі люди, нехай думають якось, крутяться в цьому житті, зараз усім непросто. Я б на твоєму місці зібрала б їх і серйозно поговорила про те, що квартира тобі потрібна і самій. Нехай з’їжджають, і так жили безкоштовно років десять, напевно, так? Ну ось. Повинен же і син розуміти, що матері на фізичній роботі в такі роки працювати непросто вже. Дай їм якийсь термін адекватний – місяць, два, щоб підшукали собі житло. Кімнату то вони ж, мабуть, оплатити зможуть, якщо квартиру – ні.

А ви б змогли виставити сина з сім’єю на вулицю в непрості для нього часи, щоб здати квартиру і не сидіти на пенсії на одній вівсянці і макаронах? Пожили в материної квартирі – треба і честь знати?

Або права жінка, так не можна поступати в родині? У молодих діти, їм треба допомагати, логічніше ресурси сім’ї направити туди, а люди похилого віку вже якось обійдуться. Їсти поки в матері є що, ще й трохи заробляє. Ось коли вже зовсім занедужає, тоді діти підключаться, тоді й допоможуть.

Фото ілюстративне – homehealthcompanions.