На днях чоловік прийшов додому і сказав, що тепер ми будемо жити трохи по-іншому, так як він має допомагати мамі. Справа в тому, що цієї осені свекруха зібралася кидати роботу і йти на пенсію.

Нічого особливо в цьому немає, але свекруха впевнена, що їй повинен допомагати син. Адже на саму пенсію прожити неможливо. Щомісяця він зобов’язаний підкидати їй дві-три тисячі.

Свекрусі восени має виповнитися шістдесят три роки. Вона звичайна нічим не примітна жінка із зайвою вагою і купою болячок. Виглядає на свої роки і навіть старша. Багато років живе одна в двокімнатній квартирі, нічим не цікавиться, хобі не має. Якщо, звичайно, не брати до уваги за хобі плітки про сусідок і подруг.

Відразу після весілля року півтора ми жили у свекрухи, поки вирішували своє житлове питання. Спільне проживання було складним і відносини так і залишилися напруженими. Роз’їжджалися з купою непорозумінь, і майже рік потім не спілкувалися.

Потім відносини поступово виправилися, звичайно, але близькими і рідними людьми ми так і не стали. Коли народилися внуки, мати чоловіка трохи допомагала, але без особливого завзяття. Якщо просили посидіти, не відмовлялася, але ініціативи не проявляла. Хоча ми зверталися до неї тільки в абсолютно безвихідних ситуаціях.

Кілька разів вона забирала дітей з садочка, тиждень сиділа зі старшим, поки я була в лікарні з молодшим. Потім якось раз зі старшим ми в лікарню потрапили, а вона залишилася з молодшим, однорічним. А, ну в останні три роки собакою нашої займається, коли ми їдемо у відпустку. Ось і вся допомога.

Я вважаю, що ми з чоловіком чудово впоралися і без її допомоги. Дітей виростили, їм уже тринадцять і дев’ять років, кредит за свою квартиру виплатили, дачу купили. У планах – упорядковувати дачу і брати ще одну квартиру, на майбутнє. Хоча б невелику. Може бути, дітям на старт, може, собі на старість.

Зараз зі свекрухою підтримую важливий нейтралітет, вітаємо один одного зі святами кілька разів на рік. В основному вона спілкується з сином. Дзвонить, дізнається новини, повідомляє свої.

А тепер ось у свекрухи пенсія на горизонті, і вона, виявляється, чекає допомоги від сина. У неї щомісяця витрат на кілька тисяч. Потрібно купувати харчування, взуття, одяг, господарські товари, оплачувати житлово-комунального господарства, стригтися, ремонтувати взуття і інше.

І це ще далеко не повний перелік витрат, звичайно. Всі пенсіонери якось живуть же! Мої батьки, наприклад. Вони взагалі в селі живуть, у них пенсія дуже маленька. І вони навіть не думають просити грошей у мене. Так я впевнена, навіть якщо я раптом здумаю їм щось давати, вони відмовляться навідріз. При цьому якось не бідують. Дають собі раду, одягаються, харчуються нормально.

Ми з чоловіком працюємо, але наші доходи розписані вже давно, і викроїти з бюджету навіть дві-три тисячі щомісяця вельми проблематично. Ні, можна, звичайно, якщо не їздити у відпустку два рази в рік, або скасувати спорт у дітей, або закинути дачу, або не брати в кредит квартиру.

Чоловік каже, що значить потрібно урізати доходи, їздити у відпустку раз на рік, а дача і так постоїть. Все-таки це мама, і відмовити їй у допомозі він не може. Чоловіка свекруха ростила одна з дванадцяти років. Але я не бачу в цьому особливого героїзму. Ніяких особливих вкладень свекруха не робила, чоловік навчався безкоштовно, влітку в таборі, після уроків на і продовженого. Власне, як всі діти того часу.

Я не маю наміру допомагати свекрусі. Сказала чоловікові, що якщо не може відмовити, нехай шукає додатковий заробіток. Без урізання витрат на сім’ю. А що? Я вважаю це справедливим. Твоя мама – це твій обов’язок, причому тут я і діти?

Фото ілюстративне – ptzgovorit.