Тоді познайомилися ми з Миколою в кафе. Йому було сорок років, мені двадцять, але я виглядала старшою на свої роки, а він навпаки – навіть молодшим. На той час Микола працював в приватній будівельній фірмі, вона була доволі непогана. Зізнаюся чесно, спочатку я думала лише про гроші, адже Микола постійно дарував мені дорогі подарунки, водив в різні недешеві ресторани, які я до того ніколи й дозволити собі не могла. Познайомив мене зі своїми друзями.

Зі своїми подругами я його не знайомила, якось трохи незручно мені тоді було. Але подруги якось швидко відпали, я все менше часу стала проводити з ними. Мені куди цікавіше було з моїм Миколою в ресторан сходити або більярд, або боулінг, ніж зі своїми подругами в якусь дешеву кафешку. Мама, звичайно, моя була проти нашого весілля, але ми все одно одружилися. Батько скрипів зубами, але теж змирився з цим. Микола обіцяв онуків та достаток у сім’ї, я червоніла.

Так ми прожили пару років у шлюбі. Микола був якийсь байдужий до всього, у ньому не було ні тепла, ні душевності. Він ніколи не міг поговорити зі мною щиро та відверто. Таке враження, наче ти живеш з чужою людиною, якій ти зовсім не цікава. З моїми родичами і друзями він спілкуватися відмовлявся ще відразу. Коли рідня нас запрошувала у гості на свята, мій чоловік ніколи не хотів їхати, я завжди їздила до родичів сама. Він говорив, що моя родина йому не цікава, і було б краще, щоб я сама з ними менше спілкувалася, нічого хорошого він в цьому не бачив.

А через час я зрозуміла, що чекаю дитину. Думала, що з появою у нас вдома малого дитяти все зміниться відразу, але Миколі, як згодом виявилося, дитина була потрібна так само, як і дружина. Так, він водив мене по ресторанах і показував друзям, але я вже розуміла, що дружина йому була потрібна як статус.

Зараз ми ні в чому абсолютно не маємо потреби, ось, напевно, тому я з ним ще живу. Дитина ходить в приватний садочок, я не працюю, інститут я так і не закінчила. Заводжу розмову, щоб відновитися в інституті і завершити своє навчання, каже, навіщо мені це треба, адже він і сам мені все дає. що потрібно.

Все в ньому вже дратує. Усе. Як їсть, як говорить, як одягається, ну все на що не глянь. Сама собі вибрала таке життя, а тепер не знаю, як вибратися з цього всього. А кажуть, головне, щоб добрим був сім’янином. Він таким і є, але щастя від того я не маю. І чоловік мій бачу ніколи не зміниться.

Фото ілюстративне – pixabay.