Я мала двоюрідну сестру Наталю. З дитинства ми звикли ділитися одна з одною секретами та своїми переживаннями. Подорослішавши, свої родинні зв’язки лише зміцнили. На жаль, особисте щастя сестри не склалося. Ще молодою вона вийшла заміж, одразу народила доньку. Лише з часом, коли до неї почали доходити плітки, зрозуміла, що вийшла заміж за бабія. Подала на розлучення та самотужки виростила й виховала доньку Надійку.

Всю свою любов та турботу Наталя віддавала донечці. Тому коли та виросла, відпустити її з домівки було дуже важко. Чомусь сестра вважала, що відпускати дитину в доросле життя ще зарано. Та яке ж там зарано, як Надії уже 25 виповнилося.

Цими вихідними сталося непередбачуване. У суботу вранці Наталя прибігла до мене вся заплакана. Я вже було подумала, що сталося щось недобре. Провела сестру на кухню, дала стакан води. Заспокоївшись вона почала розповідати:

-От ти тільки послухай! Я ж для неї все готова відати. Виростила її, вивчила, викохала і що натомість отримала?

-Наталю, я не розумію. Та поясни вже нарешті, що сталося!

-Моя Надійка…Вона, вона… – сльози заважали Наталі закінчити речення. Я вже не могла всидіти на місці, застигла у німій паузі.

-Надійка, що? Що такого зробила моя племінниця?

–Вона вийшла заміж!

-Тьху на тебе! Так це ж добре! З Миколою вони вже давно зустрічаються, хіба ж ти не знала, що до цього йде?

-Та вона ж без мого відома, без батьківського благословення це зробила! І ти прекрасно знаєш – я терпіти не можу зятя!

-Наталю, заспокойся! Зараз молодь не така, якими ми були колись. Багато пар так роблять. Вважай, що це сюрприз.

Того вечора ми ще довго говорили про життя. Час все розставив на свої місця. Через декілька місяців  у племінниці народився син. Наталя стала бабусею й зовсім забулася про свої образи. Миколу полюбила і тепер називає його не інакше, як синок.

Джерело