Коли в мене залишаються речі, яких я не ношу, то віддаю друзям, які потребують в тому. Взагалі таке не вважаю чимсь негарним. Адже в наш час, щоб купити гарну річ, потрібно багато грошей. Є люди, які великого достатку не мають. Інколи від друзів і мені перепадає річ, яка мені до вподоби, а подрузі не подобається, і вона її не носить.

Так я думала, коли мій син виріс, і візочок залишився стояти, займає місце. В моїх подруг діти старші за мого сина, їм візочок не потрібний. Він у мене в хорошому стані. Вирішила взяти за нього чисто символічну ціну, п’ятдесят гривень. Але кому віддати? На нашому дитячому майданчику приходить гратися жіночка із двома дітками. Вони зовсім маленькі. Хлопчик іде сам, а дівчинку жіночка несе на руках. Я ні разу не бачила в них візочка.

Підійшовши до них, я привіталася, ми розговорилися. Жіночка, бабуся тих чудових дітей. Між іншим, я запропонувала візочок, який нам уже не потрібен, сказала, скільки грошей хочу мати за нього. Жіночка зацікавилася, сказала, що подивиться. Я не довго думаючи привезла візочок. Коли її діти побачили, відразу підбігли, заглядаючи всередину. Видно, що в них немає такого.

Жіночка прискіпливо оглядала, говорила, що колір змінився і не виглядить візочок новим. Я їй говорю, що нехай забирає так, безплатно, якщо в неї немає грошей. Жіночка, коли те почула, швидко всадила обох дітей у візочок, і безоглядно поїхала з майданчика. Я дивувалася, навіть не подякувала. А пізніше, коли ми з нею зустрічалися, жінка проходила мимо, навіть не вітаючись.

Мабуть, не потрібно робити гарні справи, коли потім почуваєшся незручно від зустрічі з тією людиною.

Джерело