Я ще на Різдво пішла зранку до церкви, і просила Ісусика, щоб допомагав моїй дочці і її сім’ї. Річ у тім, що в них з Борисом двоє дітей, це ж так важко. А потім я завітала до них в гості. Юля накрила стіл. Ми поїли, а коли вона принесла солодке і каву, то стала зі стаканом соку, і така щаслива повідомила, що вони в очікуванні третьої дитинки. Я ледь зі стільця не впала. Чим тільки думають!

Про свої справжні почуття я нікому не можу розповісти, тож і пишу цю сповідь.

Юлі лише 28 років, а вона вже тричі мама. Свою єдину доньку я привела на світ у 22 роки і зупинилася на цьому, адже розуміла, що дітей не лише приводять на світ, а ще й виховують. Я хотіла жити різноманітним життям, а не до кінця своїх днів не вилазити з сорочок.

Мого чоловіка не стало, коли Юлечці було 12 років. Я жила нею, адже хотіла дати їй гарну освіту та забезпечити перспективне майбутнє. Я водила її до школи іноземних мов, бо сподівалася, що вона збудує кар’єру за межами нашої країни. І спочатку все складалося блискуче, поки вона не вискочила заміж.

А потім онук за онукою. Донька ж навіть із декрету не виходить — знову в цікавому стані. Мені здається, Юля вже нічого не пам’ятає, тож повернутися до своєї професії не зможе. Навіщо я витрачала стільки грошей на якісну освіту? Куди мені подіти її дипломи?

Я Юлі про це не говорю, намагаюся її підтримувати та допомагати. Але не розумію, як пояснити дочці, що вона руйнує своє життя. Невже їй подобається постійно сидіти у декреті та деградувати? Що вона бачить, окрім підгузок?

Кожен день її проходить у компанії дітей. Мені здається, вона і на третій дитині не зупиниться. Звідки в неї таке прагнення материнства? Може вона просто не може реалізуватися в чомусь іншому? Дуже гірко. Я не хочу, щоб моя донька була нещасною жінкою. Мені лячно думати про те, яке на неї чекає майбутнє. Ще й зять не надійний. Не можу змиритися з думкою, що незабаром стану бабусею втретє.

Фото ілюстративне

Джерело