Ми з чоловіком розлучилися три роки тому, молодшій тоді було три роки старшому п’ять. Ілля не раз наголошував, що він благородно дочекався мого виходу з декрету. Справді, куди благородніше – виставити жінку та двох дітей на вулицю. Якби мені не допоміг брат, то взагалі невідомо, як я би все було.

– Я й так майже рік чекав. Це моя квартира, я хочу жити зі своєю жінкою. Ти маєш зрозуміти, – заявив мені колишній тоді.

Я й зрозуміла. Зрозуміла, що закохалася у не найкращого представника чоловічої статі. А ще, що була сліпа, як їжачок у тумані. Від усвідомлення цього стало ще неприємніше.

– Не реви, будемо виховувати самі, не кинемо ми тебе напризволяще, – казав мені брат, а мама погоджувалася. Вони й не кинули.

Чоловік же благородно погодився платити алімент.

– Багато жінок взагалі аліментів не бачать, тож радуйся, що я не ховаюся і добровільно плачу.

Мені з’ясовувати з ним стосунки було бридко і гидко. До того ж він мав рацію, багато жінок не бачать і цього.

Перші кілька років Ілля пам’ятав, що має дітей. Зі старшим він кілька разів на місяць навіть кудись виїжджав. З донькою майже не спілкувався, відмазуючись тим, що не знає, як з дівчатами поводитися і казав, що вона поки що маленька.

Але роки йшли, в Іллі з’явилися діти від його нової жінки, а про наших дітей він став забувати. З сином все частіше спілкувався телефоном, дочці передавав привіти. Став забувати вітати їх із днями народження.

Син усе це переживав страшно. Йому було важливо, щоб тато приїхав, зателефонував, був на якомусь його концерті. Бачачи таку його реакцію, я намагалася підтримувати в ньому віру в те, що тато насправді дуже намагався приїхати, але не зміг, дзвонив, але не додзвонився. Іноді доводилося навіть самій купувати подарунки, щоб вручити їх від імені батька.

Ілля знав про це, я повідомляла йому, тому що іноді безбожно брехала дітям, що тато насправді був на їхньому виступі, просто вони його не бачили, а до кінця він залишитися не міг. Потрібно було, щоб потім тато не зруйнував мою легенду. Також я розповідала, що він “подарував” дітям цього разу.

Робила я це не заради нього, ні в якому разі. Моєю метою було вберегти дітей від суворої дійсності, в якій у тата є нова сім’я, нові діти, а на них йому начхати з високої дзвіниці. Напевно, якоюсь мірою мені вдалося згладити кути, але вічно це продовжуватися не могло.

Діти ростуть, вони вміють дивитися та бачити, аналізувати. Синові вже дванадцятий рік, майже дорослий хлопець. Він мене і перервав, коли на останній день народження батько знову йому не зателефонував привітати, хоч я нагадувала. Я тоді кинулася вигадувати якусь гарну легенду, але син мене обірвав.

– Мам, він просто забув, таке вже було, а ти мені брешеш. Я вже не маленький і давно про все здогадався, – таким серйозним сина я не бачила ніколи. Я зрозуміла, що діти виросли і далі брехати сенсу вже немає, я тільки стосунки з ними зіпсую. Більше я дітям не брехала.

Коли впала ширма мого обману, діти теж перестали підтримувати ілюзію їхньої віри в ідеального батька. Як би Ілля не ігнорував своїх батьківських обов’язків, навіть він не міг не помітити, як змінилося ставлення дітей до нього. Точніше, сина, з ним він був ближчий.

Він вирішив з’ясувати, що ж відбувається. І тут я теж вирішила сказати правду, а що таке? Я просто перестала брехати дітям.

– Ти просто вирішила в їхніх очах перетворити мене на поганого батька! До цього ми з сином нормально спілкувалися, а зараз ти його проти мене налаштовуєш!

– Спілкуйся з ним частіше, повертай його прихильність, я заважати не стану, – відповіла на претензію я, але чоловік почув щось своє.

Заявив, що якщо я не припиню настроювати дітей проти нього, то можу забути про аліменти. Дуже чоловічий вчинок, дуже показовий. Я не збираюся нічого міняти, більше брехати дітям я не буду, а якщо колишній чоловік зацікавлений у спілкуванні з ними, то нехай сам стареється.

Джерело