Мені 27 років, останні два роки я перебуваю в цивільному шлюбі з молодим чоловіком, якого дуже люблю. У нас прекрасні стосунки, крім одного, але: я хочу заміж, але Сашко, здається, ні.

Олександр має дитину від колишньої дівчини. Вони, до речі, теж не були одружені. Каті вісім років і вона живе з мамою. Але на вихідних проводить час із татом. У мене з дівчинкою буквально відразу виникла взаємна симпатія. Вона ходить до художньої школи, а я в дитинстві дуже любила малювати. Так ми й знайшли спільне хобі, яке нас пов’язує.

Останнім часом Катюша почала частіше просити у мами, щоб якомога більше часу провести з нами. Сказала, що хоче, щоб я та Сашко разом із нею поїхали на море.

На мій подив, дівчинка також почала говорити «мама Валя». Мене, звичайно, таке ставлення Каті трохи бентежить, адже у неї також чудові стосунки з рідною матір’ю. Але Сашко та його батьки хочуть, щоб саме я виховувала дитину. Я намагалася їм пояснити, що це якось неправильно та некрасиво щодо колишньої дівчини Сашка. На жаль, мене ніхто не слухає.

Я відчуваю дискомфорт через те, що ми живемо як сім’я, але такими не є. І Катю я дуже люблю, і з Сашком планую все життя прожити, але хочу бути законною дружиною. Шлюб для мене – це гарантія серйозності намірів чоловіка.

Вчора я підійшла до Сашка і прямо запитала про наше майбутнє. А він відповів, що його все влаштовує. Він хоче й далі зі мною жити, та ще й забрати до себе доньку. І забезпечуватиме нас, а я — виховувати Катю. Сказав, що одружуватися не хоче, бо не бачить у цьому сенсу.

І дітей більше теж не планує, бо йому достатньо однієї дитини. Мовляв, він уже усвідомив повністю відповідальність батьківської ролі, і йому Каті з лишком вистачає.

Якщо чесно, я у відчаї. Хочу гарне весілля, створити міцну сім’ю, народити дітей. Мама радить знайти собі хлопця з такою ж метою, але я люблю Сашка і не можу нічого з цим поробити.

Джерело