Я уже пенсіонерка, але досі працюю повний робочий день. В силу певних обставин у мене немає свого житла, але я вдало знімаю однокімнатну квартиру. Її здає сім’я пенсіонерів, для яких це додатковий дохід, беруть не дорого і продавати квартиру не збираються.

Нещодавно я навіть свої меблі купила. У мене четверо дітей. Всі дорослі. Нещодавно не стало мого старшого сина, йому було всього 44 роки. Син важко занедужав. Я, звичайно, допомагала як могла, приїжджала на вихідні і після роботи, давала гроші на лікування. Дуже втомилася за ці роки, але сина і його сім’ю кинути не могла.

Невістка пропонувала у неї залишитися і жити разом, у великому будинку всім місця вистачить. Але я не погодилася, вона молода жінка і колись ще захоче влаштувати своє особисте життя. Я хочу жити одна і займатися своїми справами. Є ще молодший син, який ніяк за розум не візьметься. Періодично до мене приходить пожити на кілька днів, коли з дружиною посвариться. Але мені це не подобається і швидко його випроваджую додому.

Є ще дочка, вона з чоловіком живе у великому місті, телефонують щодня. Дочка братам і їх дружинам розгін дає, щоб мені не набридали. Мова йде про Олега і його дружину Ларису. Вони живуть в обласному центрі, знімають однокімнатну квартиру. Нещодавно у них народилася дочка і Ларисі довелося піти в декрет. Робота у неї хороша і без її зарплати в сім’ї стало сутужно. Потрібно платити за знімання житла, Олег платить аліменти на сина.

У новонародженої дочки проблеми зі здоров’ям, вона на штучному вигодовуванні, і їй підходить тільки дороге дитяче харчування. Ось і придумали Олег і Лариса мене до себе поселити. Лариса надумала виходити на роботу, а я маю з онукою няньчитися.

Я, правда, не дуже хочу: «Як я буду з вами в однокімнатній квартирі жити? Ви подумали? Ви ж молоді, вам усамітнення потрібно, що я робитиму? Мені вже важко водитися з немовлям цілий день».

Звичайно вік бере своє, руки вже тяжкості не витримують, я швидко втомлююся. А невістка з сином насідають. Я відповідаю: «Ми з вами завтра не поладнаємо, а я тут хорошу квартиру і роботу втрачу, меблі продам, куди повернуся?».

Спонукаю їх свої витрати переглянути. «Сину, порахуй скільки у тебе грошей іде наліво і направо, може поки дитина маленька, відмовишся від цих непотрібних витрат? Я трохи грошенят підкину, а там донька в ясла піде».

Так чомусь не хочуть. На мене насідають, поки дочка з ними не поговорила, щоб від мене відстали. Відстали, але образилися. Не дзвонять і на дзвінки не відповідають. А в чому я, власне, винна?

Фото ілюстративне – stihimix.