Марина Борисівна, доброго ранку. Як сьогодні ваше нічого?- Як зазвичай. Депресуха замучала.

– Що я маю сказати за життя. Звичайно, за своє, про ваше я знаю мало, а про моє вам буде цікаво, я так відчуваю. Так ось. Коли моя доця варить мені вранці вівсяну кашу — вона додає туди шматочок вершкового масла, то колись я варила для неї.

Мій чоловік знає, що вранці я п’ю чашку кави з ложкою цукру і трохи молока. Мій син знає, що за обідом я випиваю келих червоного сухого, для апетиту, а на вечерю чарочку з лимоном для кращого сну.

Можна замінити іншим, 40 градусним, якщо звичний напій на букву “к” я випила. Так ось. Коли я крутилася навколо них, зараз я себе трохи погано відчуваю і тому вони крутяться навколо мене. Але я дивлюся на вас і дивуюся.

А де пропала ваша хода від стегна, яка зводила з розуму курсантів Морської Академії? А де зник цей погляд божевільних очей, від якого зривало вежу у митних брокерів?

А де пропав цей щасливий сміх, від якого текли слини і портових вантажників. А? А знаєте, чому? А я вам скажу.

Тому що першим у вас зник, вибачте, манікюр. Старість настає не з віком, старість настає, коли у жінки пропадає манікюр.

Так ось. Дорога моя, я вам даю три дні, один це вже сьогодні. Завтра ми не зустрінемося, бо завтра манікюр у мене.

А ось післязавтра я на вас чекаю. Марино Борисівно, манікюр роблять не для когось, його роблять для себе.

Якщо раніше ви зводили з розуму курсантів, то зараз треба перемикатися на сивих капітанів.

До мене післязавтра приїжджає мій двоюрідний брат, до речі, капітан далекого плавання. Ні, він далеко вже не ходить морями-океанами, блискавкою у булочну та на базар.

Так ось. Я вас таки чекаю. А хочете ковток на букву “к”, для хоробрості? Мені син завжди кладе флякончик. Він знає, що вдень я його не п’ю, але завжди каже, що “раптом людину зустрінеш, а випити і нема”. Ну як? Після напою то, як вам?

Полегшало. Ось бачите. А ось і мій син за мною прийшов. Марино Борисівно, не забудьте…, а то будете цокатися з моїм братом, та на руках немає манікюру.