Я не люблю, а точніше ненавиджу свою свекруху. Спочатку мене все влаштовувало, навіть більш ніж.

Вона і допомагала нам з чоловіком, їжу привозила з іншого міста, квартиру надала, машину сину подарувала, все здавалося ідеальним, поки вона не почала дзвонити щодня моєму чоловікові, приїжджати раз на тиждень і говорити який у нас безлад (хоча я прибиралася).

Останньою точкою мого кипіння було 8 Березня, коли свекруха вирішила познайомитись з моїми батьками, щоб зрозуміти, з ким увесь цей час живе її син.

Я прийшла з роботи з нічної зміни та лягла спати, тут приїжджає вона. Я її проігнорувала і просто пішла у ванну, щоби не бачити і не чути.

Пізніше приїхали мої батьки, начебто посиділи нормально. Але після того, як свекруха поїхала, вона написала мені цілу поему, як їй не сподобалася моя нещирість і те, як я її зустріла.

Після цього я її ані чути, ані бачити не хочу. А зараз вона і чоловіка до себе в місто заманила роботою, щоб син поряд був.

І як пізніше з’ясувалося, квартира, яку вона нібито подарувала та машина, за документами належать їй.

І зараз я просто зриваюся на чоловіка через ненависть до неї і в місто туди не ногою, ні в цю квартиру, ні в машину краще заробити самим, ніж так.