Мого старшого сина звати Тимофій, йому 4 роки. Два роки тому я познайомилася із чоловіком, і ми стали жити разом.

Він став татом для сина у всіх сенсах. Все було добре, але почався жах із того часу, як він офіційно усиновив сина.

Потім ми розписалися і тепер маємо ще загальний шестимісячний син. Нестерпно стало після того, як ми з молодшим сином приїхали додому з пологового будинку. Пройшло всього 10 днів і наша сім’я почала стрімко руйнуватися.

Поки я була в пологовому будинку зі старшим сином, сиділа моя мама. У день виписки ми з нею посварилися дуже.

Потім начебто з нею налагодилося все. А ось із чоловіком було все гірше з кожним днем. Я божеволіла.

Не знала, що робити, як бути. Я хотіла зберегти нашу сім’ю. Зміни сталися зі старшим сином, він почав уникати, мовчати, боятися чоловіка.

До цих днів, що я була відсутня, чоловік для старшого сина був найулюбленішим татом. Він тягнувся і любив його більше за мене.

Все було на межі зриву, і ми з чоловіком вирішили сходити до бабці. Я вже в неї була, все виповнилося, те що вона сказала.

Вона вилікувала мене від порчі і поставила захист. І ось ми в неї: я не могла повірити, та й досі не можу повірити її словам. На чоловікові та старшому синові порча. Лікує. Але це все зробила, як вона сказала, моя мама!

Як мама? Навіщо? Чому? Я зателефонувала і сказала все мамі. За її словами я почула, що вона не хотіла чоловіка, та й молодшого сина теж. Все заперечувала. Я не знаю як бути, як жити? У мене просто вже немає сил.