Ще перед весіллям я дізналася, що в мого нареченого є хороша земельна ділянка, яка дісталася йому у спадок. На неї вже є усі документи і залишається тільки почати будівництво, про яке ми обоє думали з ним.

Це нам з Андрієм дуже спростило ситуацію, адже не потрібно було чекати багато часу, щоб оформити усі папери. Цю хорошу земельну ділянку мій чоловік отримав від свого дідуся та бабусі, які були б раді знати, що там онук буде будувати будинок.

Ні мої батьки, ні батьки Андрія не були заможними людьми, тож після весілля ми не мали де жити, тому стали жити з моїми батьками. Я була в них одна донька, тож проблем це не створило нікому. Моя кімната була вільна, там і стали жити ми з Андрієм.

Андрій не збирався сидіти вдома, а відразу знайшов хорошу роботу, де йому обіцяли дуже хорошу заробітну плату. Я старалась не відставати і підшукала теж собі непогану роботу за фахом.

У мріях Андрія завжди було бажання побудувати власний дім і він не мав наміру довго засиджуватися у моїх батьків. Тож домовилися, що його заробітна плата буде іти на будівництво, а моя – на прожиття та усі наші господарські потреби.

Звичайно, мої тато й мама в усьому підтримали нас і допомагали у цьому, як тільки могли. Тато платив за комунальні послуги і докупляв продукти, на які у мене іноді не вистачало грошей, а мама давала часто гроші мені на нові речі, коли бачила, що я ходжу в старих речах і зовсім не купую собі обновки.

Я не раз задумувалася про те, щоб стати мамою і говорила про це Андрієві, але він пояснював, що зараз не час, потрібно ще трохи почекати. Якщо народимо дитину, то будівництво призупиниться на невизначений термін. І він був правий, адже гроші йтимуть на дитину і будувати будинок вже не буде за що.

За ці роки, я навіть не зогледілася, як ми почали ставати один одному чужими людьми. На шляху до цілі втратили якісь теплі почуття одне до одного. Але нарешті наша мрія збулася. Будинок нашого сімейного щастя, як думала я, було побудовано. Ще за рік зробили шикарний ремонт на двох поверхах. І ось я вже пакую речі в картонні коробки, щоб жити в себе вдома.

Як же радісно було на душі. Будемо жити в такій красі і скоро по дому бігатимуть маленькі ніжки янголятка.

Та за цими світлими і радісними фантазіями я не помітила, що речі чоловіка давно перевезені. Коли він встиг? Андрій зовсім нічого мені не говорив.

Аж ось одного вечора Андрій подзвонив мені і спокійно сказав, що подає на розлучення. Тепер у нього інша, вона чекає дитину і він скоро стане батьком малюка, він стільки років мріяв про це. А ще він переїхав у новий дім з ними, бо тепер це його сім’я. Мені здавалося, що мені це все сниться. Особливо, коли почула про те, що я взагалі не маю права на новий будинок, адже жодної гривні не вклала туди, все будівництво було за гроші чоловіка.

Перед очима став туман, я навіть не знала, що маю сказати в цю хвилину, це ж така несправедливість, не вірилося, що таке може бути зі мною. Я хотіла сказати, що весь цей час він жив за наш рахунок, але по той бік слухавки вже нікого не було. Андрій поклав телефон.

Пройшло декілька днів, а я досі не можу зізнатися батькам, от просто не знаю, що їм сказати. Такої несправедливості і я не очікувала. Потім мені зателефонувала наша сусідка, аби запитати, що за жінка, яка чекає дитину, ходить по нашій вулиці, але я не змогла їй нічого сказати. А що мені людям говорити? Що я можу змінити? Я досі не вірю, що все це спіткало мене.

Фото ілюстративне.

Джерело