З Олексієм я була все життя. У садочку ми були найкращими друзями, у школі ця дружба продовжилась, а у старших класах ми вже стали парою. Коли ми закінчили школу, його забрали в арм1ю, я вірно його чекала, надсилала листи, а коли він повернувся, то ми почали разом жити. Не минуло й року, як він запропонував мені одружитися.

Підготовка до весілля йшла чудово, мені подобалась ця метушня, особливо вибір плаття та туфель. Друге я точно знала, що купуватиму у магазині нашого з Олексієм друга дитинства, він точно знайде для мене найкраще.

Поруч з моїм другом був ще один продавець. Його звали Олег. Коли друг представив його, то я відразу зрозуміла, що це «воно». Я закохалась у нього і якимось внутрішнім відчуттям розуміла, що все взаємно. Але вже було пізно щось змінювати, я мала вийти заміж наступного тижня.

У пакет з туфлями Олег просунув мені номер телефону. До самого вечора я стримувала себе, щоб не писати йому. Але бажання було таким сильним, що я не втрималась. Ми зустрілися у кафе, довго говорили про все на світі. Так пройшов мій весь наступний тиждень. Ми зустрічалися з Олегом щодня хоча б на годинку, не відводили один від одного очей і говорили про все на світі, але не про нас…

Перед днем весілля він мене запитав: «Можливо, ти можеш передумати?»

– Не можу, – відповіла я. І це було щирою правдою. У мене у голові не вкладалось, як я могла просто так стерти зі своєї пам’яті 15 щасливих років проведених поруч з Олексієм.

Коли Олег приїхав привітати мене з заміжжям, то все змінилось. Я розглядала його чудовий подарунок, а потім він покликав мене та танець. Я розуміла, що на місці Олексія хочу бачити лише його…

За Олексієм я заміжня вже 10 років. У нас є 8 річний син, якого я назвала Олег. Чоловік нічого не знає про цю історію, і я не хочу з ним нею ділитися. Хоча мене і досі мучать сумніви, а що було б, якби я тоді щось змінила?

Джерело