Кілька років тому познайомилася з чоловіком і закохалася. Зав’язалися стосунки, пізніше виявилося, що він одружений. Розійтися сил не знайшла на той момент, він завалював обіцянками. Стара пісня загалом. Просив дати час, що ми будемо разом і таке інше.

Всі мої минулі думки і принципи, кудись різко зникли. Питання моралі вже не вставало. Почалися постійні скандали та істерики на тлі ревнощів. Відносини стали межувати з ненавистю. Спокійно пройти зустріч не могла, обов’язково мали посваритися.

Приймала неодноразові спроби розійтися, при цьому намагалася виговоритись від і до, щоб напевно ніколи більше не змогли зійтися. Минав час, обопільні образи трохи вщухали, знову відновлювали цей зв’язок.

Щоразу, все ставало гіршим, я розуміла, це вже залежність, що я щаслива 5% часу, решту в якомусь очікуванні, ніби життя летить повз мене. Знайшла сили і закінчила все. Пішла в роботу, стала зайнятою цілодобово, намагалася відганяти думки про нього, в рідкісні хвилини, коли залишалася віч-на-віч із собою.

Мабуть, вирішила щось комусь довести. Перемогла на конкурсі краси та багато працювала, заїдала солодким до болю у животі. Начебто все складалося чудово. Але я просто усвідомлено займалася самообманом, на щастя, я розуміла і зараз так вважаю, що це найкращий варіант.

Минуло 8 місяців, ми останні кілька місяців підтримуємо дружнє спілкування. Кілька днів тому навіть зустрілися, повечеряли, випили і, звичайно, посварилися, зі скандалом роз’їхалися.

Я вже намагалася аналізувати, може це якась жага до скандалів і від неї залежність, але все-таки ні. Я ніби живу в минулому, весь час згадую, які ми мали стосунки.

Загалом проблема в тому, що мене сильно тягне до нього і зараз, але в той самий час, я не хочу відновлювати це спілкування. Інших чоловіків весь цей час до себе не підпускаю.

Мене і раніше важко було чимось зацікавити. А зараз зовсім. Хоча я начебто й хочу нових стосунків, але у мене навіть інтересу немає, когось дізнаватися, витрачати час на сторонню людину.

Плюс я вимоглива, зарозуміло, напевно, буде сказано, одразу перепрошую, але інших слів не знайшла. Але я навіть не можу розглянути таких чоловіків через свої нав’язливі думки про минуле. Як спокійно розірвати зв’язок остаточно? І стати відкритою для нового?

Вирішила написати свою історію. Розповідати близьким – безглуздо, особливої ​​підтримки ніколи не відчувала. Сподіваюся на розуміння і поради. Мені 20 років, рік зустрічаюся з чоловіком старшим на 12 років. Ми

Почну з того, що я мала подругу. Не найкраща, звичайно, але все ж таки. Спілкувалися ми щодня, бо навчалися в одному виші та наші дороги до будинку практично збігалися. Загалом,

Було далеко добиратися до університету з цього селища під Києвом, але ціна оренди і спокійний район з лишком окупили ці незручності. Це був маленький будиночок на два господаря з обгородженим