Із чоловіком познайомилася, бувши студенткою. Я його зустріла, і одразу йому сподобалася. А він, попри свою красу, здався мені розпещеним. Проте потім відкрив душу і здався мені просто гарною людиною. А мені хотілося такого хлопця.

Ми при цьому дуже різні у вихованні, мене виростили працьовитою та відповідальною, а його розпещеним і ледарем. Але при цьому він завжди відрізнявся людською відданістю та порядністю.

Зійшлися ми дуже швидко. І стали ділити все, і добре, і погане, на двох. Разом навчалися, будували кар’єри, залишалися на вулиці, ділили останні гроші та хліб, грубо кажучи. Разом зростали і переживали труднощі, не заздрившись, і підтримуючи одне одного.

Сварок було багато, навіть дуже багато. Ми обидва вибухові за характером. Але як би багато не сварилися, я завжди відчувала якусь душевну близькість та зв’язок.

Минуло 11 років. Роки зо три тому все почало змінюватися, і в гірший бік. Зв’язок духовний зник. Тепер я ні в чому не впевнена. Я відчуваю, що задихаюсь у цих стосунках. Чахну від того, що від мене мій чоловік відвернувся.

Що він не захоплюється мною, і я йому просто вже набридла. Ми не можемо поговорити відкрито. Він зводить все до моєї поганої поведінки.

Ми не зраджували один одного, але дуже віддалилися. Так і я не подарунок. Але він не кращий за мене. Ми багато зробили одне для одного, але зараз пливемо все далі і далі. А пов’язує нас наш син, якому майже два роки.

І ось я метаюсь між лицемірством і надією, між своєю злістю на себе і на нього, та відчаєм. Я не жалкую про витрачені роки. Вони не витрачені. Я жалкую, що вже три роки я просто додаток до свого сина. Характери були у нас такі завжди, тільки я завжди була коханою дружиною, з якою треба зважати.

Можливо, складно оцінити із боку. Все у листі не описати. Але ми пройшли пліч-о-пліч усе те погане, на що інші не здатні. А зараз усе не так. Я для нього вже не така, і все в мені не так. Не знаю, що робити. І сина шкода, і одній буде важко.

Робота є, де жити є, а простого жіночого щастя немає. Стали чужими. Прикладів наводжу мало, тому що за негативом ми вклали однаково. А все кудись пішло.

Кохання в нього до мене скінчилося. І відпустити не шкода, і про роки не жалкую, а просто за себе прикро. Думала на все життя наше щастя, а зараз почуваюся вічно незадоволеною. А незадоволена, бо не потрібна, і ким би не намагалася бути, тільки гірше.

Раніше я ніким не вдавала. Ми просто жили, і були друзями. А зараз дві чужі людини під одним дахом. З нашим улюбленим сином. Як бути? Хто переживав таку історію? Як Ви вирішили ситуацію?

Дуже прошу не ображати. Пишу не від жиру, а тому що погано. Дякую за розуміння.

Відносини 2.0: шанс на перезавантаження… Я завжди вважала, що зруйновані відносини реінкарнувати не можна. Хоча можна, звичайно, але краще цього не робити. Мабуть, мій хлопець так не вважав, коли через

Добрий день. Хочу поділитися парою цікавих випадків, які сталися зі мною особисто, але їх причиною був мій друг. Перше, що хочу сказати, – я належу до тих людей, які не

Мене звати Гання, 30 років, заміжня, є син, йому 4 роки. З чоловіком у мене хороші стосунки. Він старший за мене на 8 років. Ми одружені 5 років, я люблю