Нас виховувала одна мама, бо тата не стало, коли ми з сестрою були зовсім маленькі, вона його пам’ятає трохи, а я вже ні. Жили ми в трьохкімнатній квартирі.

Коли не стало мами, мені було двадцять чотири роки, а сестрі двадцять сім. Квартира у нас була в рівних частках – моя половина та її половина. Якийсь час ми жили разом, навіть не щодня перетинаючись, кожна мала своє життя, свої інтереси.

У побутовому плані ми з нею уживалися мирно – у кожної була своя спальня, яка за бажання зачинялася на ключ, вітальня та кухня були загальними. Прибиранням в основному займалася я, тому що сестра з дитинства спокійно ставилася до бардаку, а мене від нього перекручувало.

З грошима жодних суперечок не було – платили навпіл комуналку, а далі кожна жила на свої. Продукти кожна купувала собі сама, бо сестра завжди сиділа на дієтах і харчувалася своєрідно. Мою їжу вона називала комбікормом і навіть не дивилася на її бік.

Звичайно, не завжди ми жили мирно, бували й сварки. Зазвичай це було з гостями, яких дуже любила приводити сестра. Я в такі моменти намагалася йти кудись, але не завжди виходило. Але загалом великих проблем у нас не було. Жили як добрі сусіди.

А потім сестра вдало вийшла заміж та переїхала до свого чоловіка, повісивши замок на свою кімнату. Він у неї заробляв добре, тому сестра відразу ж перестала працювати, почала займатися собою. Ми й раніше особливо близькі не були, а тут узагалі втратили зв’язок після її весілля.

У мене на той момент теж уже був наречений. Ми розписалися і стали жити у нашій із сестрою квартирі. Я розуміла, що це все тимчасово, і нам потрібно мати окреме житло, тому ми з чоловіком накопичували на квартиру. Брати збиралися на стадії будівництва, щоб вийшло дешевше.

Спокійно ми прожили три роки. Ми із чоловіком відкладали гроші на своє житло, справно платили за комуналку. Сестра ж займалася своїм життям і до нас не лізла. Наше спілкування взагалі звелося обміну смсками на свята. Мене такий стан справ влаштовував більш ніж.

Я знала, що сестра народила дитину, на той момент дівчинці було вже близько трьох років.

– Не розумію, чого ви тягнете з дітьми, – кривилася свекруха. – Живеш в квартирі, нехай навіть вона на половину не твоя, але сестра тут не живе. Народили б спокійно, а потім уже з материнським капіталом і іпотеку було б легше платити.

Дякувати Богові, що чоловік дотримувався іншої позиції. Він також вважав, що народжувати дитину потрібно вже лише на своїй території. Час підтвердив правильність висновків.

Одного дня сестра прийшла в квартиру, заявивши, що в неї є розмова.

– Мені потрібні гроші, тож я вирішила продати свою частку у квартирі. Можете викупити ви, або я продам комусь, мені все одно.

Я запропонувала сестрі почекати, щоб ми змогли взяти кредит, але вона сказала, що часу на це вона не має. Я пояснила їй ситуацію, що батько мого чоловіка хворий і йому потрібна велика сума, попросила увійти в становище, але вона була непохитною. Їй терміново потрібні гроші і точка.

Я думала, що в неї якісь серйозні проблеми навіть захвилювалася, але дарма. Виявилося, що сестра хоче нову машину, а чоловік її купувати відмовляється, каже, що стара ще в чудовому стані, а на свої примхи дружина нехай заробляє сама.

На мій погляд, міняти нерухомість на машину безглуздо, але у багатих свої чудасії. Сестра сказала, або ми купуємо її частку протягом тижня, інакше вона швидко знайде інших покупців.

Звичайно ж, за тиждень ми нічого зробити не встигли. Зрозумівши, що буде продаж, порадилися зі знаючими людьми та вирішили свою частку теж продавати. Все доводилося вирішувати дуже швидко, бо сестрі не терпілося купити машину.

– Ви і так стільки років жили в квартирі, я з вас нічого не вимагала, могли б і назбирати. А тепер мені потрібні гроші.

– Ти могла почекати, гроші були б. Ти ж знаєш, яка в нас була ситуація, могла б увійти в становище, не чужі люди.

– Мила моя, це життя, кожен крутиться так, як може, а про всіх думати – голова заболить. Це все не мої проблеми, нема чого на мене їх перекидати.

Квартиру продали, ми тимчасово переїхали до свекрів. Частину грошей віддали на закриття кредиту, а те, що залишилося в іпотеку. Брати довелося одну, бо нічого іншого ми не тягнули. Це був дуже складний період, що й казати.

Уся ця історія сталася майже вісім років тому. За цей час багато що змінилося. Ми з чоловіком стали добре заробляти, змогли закрити іпотеку на одну і взяти собі троячку, теж в іпотеку, але все-таки. Купили машину. Нашій дитині майже рік, але я вже працюю, бо свекруха із задоволенням порається з онуком – це її віддушина після того, як не стало чоловіка.

Сестра ж розлучилася, не знаю, у чому причина. Але після шлюбу та поділу майна вона купила собі однокімнатну квартиру в іпотеку, де і живе з дитиною. Працює адміністратором у салоні краси, але грошей їй не вистачає, жити вона звикла розкішно.

Нещодавно вона зателефонувала мені та попросила зустрітися з нею. На зустрічі вона попросила грошей у борг, суму досить велику. Я порадилася із чоловіком і дала.

– Слухай, ти ж зараз добре влаштувалась, допоможи мені закрити іпотеку? Ми ж рідні, маємо допомагати один одному.

А от цієї пропозиції я відмовилася. Не стала нагадувати їй її слова з приводу “кожен крутиться так, як може” і “не треба перекладати свої проблеми”. Думаю, вона і так їх чудово пам’ятає.

– Та вже не думала, що ти можеш кинути рідну сестру в такій ситуації. Зіпсували тебе гроші, – заявила вона мені.

Я вирішила, що мені навіть не потрібно, щоби вона борг повертала. Просто більше не хочу її бачити та чути. Я їй нічого не винна.

Джерело