Коли мені було 23 роки, я познайомилася із хлопцем в інтернеті. Олексій разом зі своїми батьками переїхав до Америки ще 10 років назад. Ми багато спілкувалися, листувалися і одного дня, хлопець повідомив, що вилітає до мене в Україну. Це була наша перша зустріч відколи ми вперше побачили профілі один одного в соціальних мережах.

Після того, Олексій запропонував вернутися в Америку разом із ним. Навчання я уже давно закінчила, робота не приносила жодного задоволення, мати вийшла вдруге заміж і почала нове життя, тож втрачати мені було нічого. Хіба довелося багато побігати, аби зробити всі потрібні документи для кота Жоржа, – мій улюбленець, 5-річний британець. Ось так я і потрапила до США. Забула сказати, перед переїздом ми одружилися, щоб мені вдалося легально туди потрапити, як законна дружина.

Через три роки нашого подружнього життя у нас народилася перша дитина, – дівчинка Софі. Ми вирішили дати таке ім’я, яке б звично сприймалося в обох країнах. Ще через два роки народився хлопчик Метью. Діти зростали цілком в американській культурі. Вони зовсім не знали, яке життя існує поза межами США. Хоч я й розмовляла з ними українською, до 8-річного віку вони все одного краще володіли англійською, адже ровесники та школа мала великий вплив на формування їхньої особистості. Але от сиджу і згадую, як одного дня Метью, коли йому лише 2, спитав у мене про дуже цікаву річ.

– А чому всі навколо розмовляють не так, як ми? – тоді він ще не знав англійської, лише чув та бачив її навколо себе.

– Тому, що вони американці.

– А ми не американці?

– Ні, ми українці. Я з твоїм батьком народилися в Україні, потім переїхали сюди, де й народився ти.

– Тоді, хто я?

Ви знаєте, у той момент я навіть задумалася. От справді, дитина народжена від батьків-українців, але в Америці і пізнає цілком американську культуру та звичаї.

– Синок, ти – американець, українського походження. Україна завжди буде частинкою тебе, хоч через багато років ти й будеш розмовляти, як всі ці люди навколо тебе.

Напевно, це було занадто складне пояснення для 2-річної дитини, адже Метью одразу втратив інтерес до цієї розмови. А от я її надовго запам’ятала, і все думаю дотепер чи дійсно мої діти – українці?

Джерело