Поки Катя платила за покупки – її чоловік Сергій стояв осторонь.

А коли вона почала складати їх у пакети, він взагалі вийшов на вулицю.

Катя вийшла з магазину і підійшла до Сергія.

-Сергію, візьми пакети, – попросила Катя, простягаючи чоловікові два великі пакети з продуктами.

Сергій на неї якось дивно подивився і здивовано запитав:

-А ти що?

Катя розгубилася, не знаючи, що відповісти на це запитання.

Що означає: «А ти що?” і до чого було поставлене це питання?

Зазвичай чоловік завжди допомагає у таких справах жінці. Та й якось неправильно це, коли жінка йтиме з важкими сумками, а чоловік поруч легкою ходою пурхатиме.

-Сергію, вони важкі, – відповіла Катя.

-І що? – продовжував Сергій.

Він бачив, що Катя вже починає сердитися, але йому з принципу не хотілося нести сумки. Він швидко пішов уперед, знаючи, що вона не встигне за ним.

-Що значить “візьми сумки”! Чого це я маю їх нести?! Я що підкаблучник?! Я – чоловік! І я сам вирішую, нести сумки, чи ні! Нічого, нехай сама несе, не втомиться! – розмірковував Сергій.

Ось настрій у нього сьогодні був такий – дружину виховувати.

-Сергію, куди ти пішов? Пакети візьми! – крикнула йому вслід Катя мало не плачучи.

Пакети справді були важкими. І Сергій знав про це, адже сам і накладав у кошик ці продукти.

До будинку було недалеко, хвилин 5 пішки. Але коли ти йдеш з важкими пакетами, дорога здається не дуже близькою…

Катя йшла додому і мало не плакала. Вона сподівалася, що Сергій так пожартував і він зараз повернеться за нею.

Але ні! Вона бачила як він віддаляється від неї далі і далі.

Вона хотіла кинути ці пакети, але ніби в якомусь тумані продовжувала їх нести.

Дійшовши до під’їзду, вона сіла на лавку відпочити. Їй хотілося плакати від образи та втоми, але вона стримувала сльози – на вулиці плакати соромно.

Але й так просто залишити цю ситуацію вона не могла – що це за ставлення до жінки.

А який він уважний був до весілля… І добре б не розумів, але ж розуміє! І вчинив так свідомо.

-Привіт, Катрусю! – голос сусідки вивів її із роздумів.

-Здрастуйте, тітко Марія, – відповіла їй Катя.

Тітка Марія, вона ж Марія Іванівна, жила поверхом нижче і дружила раніше з Катіною бабусею.

Катя знала її з дитинства і завжди ставилася до неї як до ще однієї бабусі.

А після того, як не стало її бабусі, коли Катя зіштовхнулася з першими побутовими труднощами, вона завжди допомагала їй.

Більше не було кому – мати Каті жила в іншому місті з новим чоловіком та іншими дітьми, а батька свого вона не знала.

Тому єдиною близькою людиною завжди була бабуся.

А тепер тітка Марія.

Катя без вагань вирішила віддати всі ці продукти їй. Ну, не дарма ж їх несла!

Пенсія у Марії Іванівни невелика і Катя частенько її балувала різними ласощами.

-Ходімо, тітко Марія, я вас до квартири проведу, – сказала Катя, знову взявши в руки важкі пакети.

Піднявшись у її квартиру, Катя залишила у неї пакети, сказавши, що це все їй.

Побачивши в пакеті шпроти, консервовані персики та інші смаколики, які вона любила, але не могла собі дозволити, тітка Марія так розчулилася, що Каті навіть стало незручно, що так рідко пригощає сусідку.

Поцілувавши один одного на прощання, Катя піднялася до себе.

Щойно вона зайшла до квартири, чоловік вийшов зустрічати її з кухні, вже щось жуючи.

-А де пакети? – як ні в чому не бувало запитав Сергій.

-Які пакети? – у тон йому запитала Катя. – Ті, що ти мені допоміг донести?

-Ой годі тобі! – намагався він пожартувати. – Ти що, образилася, чи що?

-Ні, – спокійно відповіла йому Катя. – Я просто зробила висновки.

Сергій насторожився. Він чекав крику, сварки, сліз і образ, а тут такий спокій, що йому самому стало не дуже спокійно.

-І які висновки ти зробила?

-Немає в мене чоловіка, – і зітхнувши додала: – Я думала, що вийшла заміж, а виявилося он що…

-Не зрозумів, – Сергій зробив вигляд, що ображений.

-А що незрозумілого? – запитала Катя, дивлячись на нього. – Я хочу, щоб мій чоловік був чоловіком. А тобі, мабуть, теж хочеться, щоб твоя дружина була чоловіком. І, подумавши, додала: – Тоді й тобі чоловік потрібен.

Обличчя Сергія почервоніло від злості. Але Катя цього не бачила, вона вже пішла в кімнату збирати його речі.

Сергій опирався до останнього. Йому не хотілося йти. Він щиро не розумів, як через таку нісенітницю можна було розходитися.

-Все ж добре було, подумаєш сумки сама донесла. І що такого? – обурювався Сергійко, поки вона недбало складала його речі в сумку.

-Свою сумку, сподіваюся, ти сам донесеш, – навіть не слухаючи його, промовила Катя.

Катя чудово розуміла, що це був тільки перший дзвіночок і якщо вона зараз все це так залишить, то з кожним наступним разом все буде ще гірше.

Ось тому вона й запобігла подальшим спробам, просто виставивши його за двері…

Джерело