Я більше не можу терпіти таке ставлення батьків до мене. Мені 15 років, я маю молодшу сестру Настю, якій п’ять років.

Живемо ми у двокімнатній квартирі, і досі сестра спала у кімнаті батьків, а ось нещодавно мама казала, що тепер у нас із Настею буде спільна кімната.

Я була проти і відразу попередила батьків, що не буду в одній кімнаті з нею, бо вона ще маленька і мені заважатиме. Але прийшовши, одного дня зі школи я побачила, що речі сестри мама перенесла в мою кімнату і вже розклала в шафі.

Я стала обурюватися, і мама обізвала мене невдячною егоїсткою. Як, питається, я тепер вечорами робитиму уроки, коли Настя прийде з садка?

Зараз мені доводиться мало не щодня прибирати в кімнаті, бо сестра все розкидає, і свої іграшки, і одяг, навіть моє витягла з шафи.

Їсть печиво в кімнаті, що мене дуже дратує, але мама вдає, що все нормально і ще каже, що я такою ж була у її віці і після мене теж прибирали. Але до чого тут я, вони її батьки, а не я? Чому мене ніхто не розуміє та не хоче слухати?

Мені хочеться піти зовсім з дому, та просто нікуди, у мене тільки одна бабуся та й та живе в іншому місті.

Навіть поскаржитися нема кому. У тата я теж не знайшла підтримки, він каже: «Розбирайтеся самі» або «мама краще знає, як вчинити».

Заздрю ​​своїй подрузі, яка в сім’ї одна, ось би й мені так. Чому батьки вирішили завести ще одну дитину, а тепер підкинули мені її?

Коли я просила купити мені кота, мама сказала, що після нього треба прибирати, а тепер я маю робити те саме після сестри. Що мені робити, як переконати маму, щоб сестра знову повернулася до них у кімнату?