Ми з Галиною, моєю рідною сестрою, живемо в одному містечку. Обом нам вже за п’ятдесят, вже до пенсії недовго. Я вдова, маю дорослого одруженого сина. У Галини чоловік і донька, яка теж нещодавно заміж вийшла.

Ще рік тому прийшла до мене сестра з проханням гроші позичити, йшлося про чималу суму. Галина дуже просила і я погодилася, хто ж ще допоможе, як не рідна сестра.

Ми домовилися, що борг вона поверне за пів року, але минув рік, а Галина про те, що винна мені гроші навіть не згадує. Від будь-кого, але від сестри я такого не очікувала. Все життя прожили в злагоді, а тепер родинних стосунків, як не бувало!

В нашій родині ніколи такого не було, зичили, віддавали, жодних розписок не питали. Батьки нас виховували, що ми одна для одної найближчі і найрідніші. Та й раніше я Галині гроші давала, але вона завжди повертала.

Син мій із дружиною живуть у власній квартирі, за яку платять кредит, двоє онуків у мене. Звісно, ​​син із невісткою зайняли у банку, зате своє житло. А у Галини дочка з чоловіком на орендованій квартирі жила. З самого початку племінниця жити зі своєю мамою чи зі свекрухою не захотіла.

Галина, я знаю, допомагала їм грішми завжди. Але потім виявилося, що її чоловік заборгував комусь велику суму. Щоб його виручити, Галина вирішила взяти в мене в борг.

– Продавати нам, крім квартири, нічого, – пояснювала сестра. – Грошей немає. Ти позич, а Мирон мій на заробітки поїде, і ми все тобі повернемо.

Я пошкодувала сестру, хоча в той момент гроші і нам самим були потрібні. Син саме задумав тоді квартиру купувати, оформляв документи для банку. Я розраховувала їм ці гроші віддати, але довелося виручати сестру.

– Ти ж знаєш, чоловік заробить і ми все до копійки повернемо! – клялася сестра. – За півроку ми з тобою розрахуємось. Син і невістка погодилися почекати: родинна справа, тітці допомогти треба. Пів року минуло, потім ще два місяці, син уже до мене, коли?

Я тоді і кажу сестрі: давайте, мені синові квартиру треба купувати, вони й так відклали покупку.

– Немає у мене грошей, – відповіла Галина.

– Як немає? Ти ж обіцяла, що чоловік заробить, що дочка із зятем допоможуть?

– Не заробив чоловік, – відповідає, – а дочка із зятем самі нічого не мають. Вони на оренді живуть, донька у декреті, це ми з чоловіком їм допомагали завжди, а не вони нам.

Тоді я Галині кажу, що так не робиться, я їй допомогла, а вона обіцянку не виконує.

– Виручила? І дякую тобі! На що ще родичі потрібні? Може і я тобі колись в пригоді стану, ми ж рідні сестри.

Звичайно, всяке спілкування тепер припинилося. Навіщо мені така рідня? Син дорікнув, пішов у банк, взяли кредит більше, ніж планували. Образився, що я сестрі гроші віддала, так що поспішили мої молоді з’їхати від мене.

А днями я дізналася, що моя племінниця з чоловіком теж відзначили новосілля: квартиру купили, хай і з іпотекою, але ж перший внесок внесли! Виходить, гроші у Галини були, тільки вона воліла мені сказати «дякую», а доньці, яка сидить у декреті, квартиру допомогти купити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело