Два дні Оксана не бачила світла хаті сусідки, тому почала хвилюватися. І хоч Ярослава, донька бабусі Ганни, заборонила Оксані бігати до її матері, та не витримала і таки ввечері пішла до сусідки. Виявилося, що дівчина не дарма непокоїлася, Ганна занедужала і вже три дні не вставала з ліжка. Її старенький телефон розрядився і вона не могла навіть нікому зателефонувати.

Оксана швиденько зробила бабусі чай, не перестаючи себе картати, чому раніше не прийшла подивитися що й до чого у її літньої сусідки. А все через те, що їй сюди забороняє ходити донька Ганни, Ярослава.

Хата старої Ганни знаходиться поруч з хатою Оксани. Дівчина живе сама, відколи не стало її мами, вона прикипіла душею до Ганни. Сама не знає чому, але щось рідне відчувала вона до неї. Ганна жила самотньо вже багато років. Її сина не стало давно, поїхав на заробітки, і більше мати його не бачила, прислали з чужини лише сумну звістку.

Є у Ганни донька – Ярослава, вона з родиною останніх років десять живе в Польщі, до мами приїжджає лише на Різдво, і то не кожного року. Матір без нагляду вона не залишила, найняла жінку з села, яка приходить раз в тиждень, купує продукти і інші необхідні речі, варить їсти, прибирає, пере. Ярослава їй за це платить.

Поки Ганна себе добре почувала, цього було більш, ніж достатньо. Але зараз з кожним днем 80-річній жінці все важче. Це бачила Оксана, тому просто так щодня забігала до сусідки. То хліба свіжого спече і принесе бабусі, то борщиком тепленьким чи вареничками порадує, їй не важко – готує для себе і ділиться з бабусею.

Візити Оксани були цінними для Ганни не тільки через її допомогу, літня жінка дуже любила поговорити з нею, чого-чого, а спілкування їй дуже не вистачало. Донька телефонувала раз в тиждень, а Оксана прибіжить, і слухає без кінця її розповіді. Особливо цікаво було слухати, коли бабуся розповідала як «колись було…».

І справді, колись було все зовсім по-іншому. Хіба думала Ганна, що залишиться одна на старість, маючи двох дітей. Але життя пройшло за своїм сценарієм… Оксана готова була бабусю слухати годинами.

Одного разу заздрісна сусідка зателефонувала Ярославі в Польщу і розповіла, що до її мами бігає Оксана. Напевно, не просто так, а хоче, щоб бабуся «за її доброту» переписала на неї свій будинок. Відтоді Ярослава заборонила Оксані приходити до її матері.

Тепер дівчина себе картала за те, що послухала цю дивну заборону, адже Ярослава приїде не раніше, ніж на Різдво. Вночі викликати лікаря не стала, побігла до сусідки, запитати, чи не має вона малини. Сусідка дала їй банку з малиновим варенням, а тоді і каже: «От що значить – рідне…».

Оксана нічого не зрозуміла, а сусідка їй відкрила таємницю – син Ганни є батьком Оксани. Коли він почув про дитину, то не захотів одружуватися і поїхав з села. Цю таємницю знає і Ярослава, тому рідна тітка так не хоче, щоб Оксана приходила до її мами, а по суті – до своєї бабусі.

Ганна про це нічого не знала, але сусідка пообіцяла, що при нагоді все їй розповість. Дивувалася тільки, як Ганна за стільки років не побачила дивовижну схожість між Оксанкою і її сином, як не відчула, що це її рідна онука…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело