Коли я вступила навчатися до університету до уже була у серйозних стосунках. Мій хлопець Борис був на сім років старшим від мене й уже працював на роботі. Було ясно, що після мого випускного ми одружимося та почнемо жити разом. Та поки у мене була можливість не думати про майбутнє та повністю зануритися у навчання.

На другому курсі у нашу групу перевівся новий студент Руслан. Хлопець був душею компанії та любив увагу оточуючих. Харизматичний, веселий та красивий він одразу став справжньою зіркою серед дівчат. Усі хотіли привернути його увагу до себе, але хлопець навіть не помічав їх. Натомість помітив мене. Тиху сором’язливу ні чим непримітну сіру мишку, яка крім навчання нічим більше не цікавилася.

Словом, одногрупник почав приділяти мені знаки уваги. Я не знала чи це жарт такий, чи можливо він посперечався, але одразу дала зрозуміти, що між нами апріорі нічого бути не може. Моя відмова стала для нього як червона накидка для бика. У своїх залицяннях він став тільки активнішим.

Під час лекційного заняття нас ділили на пари для виконання практичної роботи. Тут доля вирішила посміятися з мене, бо у пару мені потрапив саме Руслан. Я не збиралася провалювати завдання, тому вирішила все ж дати хлопцеві шанс на дружбу. Тільки на дружбу. Вимушена зізнатися, що він виявився зовсім не таким, як я собі уявляла. Коли ми залишалися наодинці з веселуна він перетворювався на серйозного та кмітливого хлопця. Кожного дня я стала помічати за собою, що сумую за Русланом та не можу дочекатися нашої зустрічі. Варто зізнатися – я закохалася. По-справжньому закохалася. Можливо я й помиляюся, але здається це було взаємно.

Шкода, що ми не могли дозволити собі це кохання. Адже я вже пообіцяла іншому свою руку й не могла так образити свого хлопця. Був і інший вагомий аргумент – у Руслана також об’явилася наречена. Та він навіть не заперечував, що мав стосунки. Хіба могла я довіритися хлопцеві, який увесь час дурив мені голову.

Ми припинили спілкуватися. Руслан почав прогулювати пари, а я була зайнята підготовкою до весілля. У призначений день, наряджена й засмучена, я їхала до РАГСу, щоб зробити найбільшу помилку у своєму житті – вийти заміж за нелюба. Раптом нашу машину підрізає інший автомобіль. Я спершу не второпала, що відбувається, поки не побачила, хто вийшов з авто. Це був Руслан. Моє серце забилося із шаленою швидкістю. На мить я забулася як дихати, все тіло ніби паралізувало. Руслан відкрив дверцята з іншої сторони та сів до мене:

-Ти знаєш, що я тут роблю – даю тобі можливість не зруйнувати життя трьох людей: твоє, моє і того хлопця, що чекає на тебе. Я кохаю тебе й понад усе хочу, щоб ти поїхала зі мною.

Мені потрібно було зробити вибір і негайно. З однієї сторони чоловік, який довгих сім років чекав на те, щоб я стала його дружиною, а з іншої – коханий, якого я знала лише декілька місяців.

Можливо ви будете мене засуджувати, але я обрала кохання й ще жодного дня не пожалкувала про свій вибір.

Джерело