Читаючи чужі сповіді, подумала, що теж можу поділитись своєю життєвою історією з читачами цього сайту.

Тим більше що в моєму житті було багато чого доброго і не дуже. Але ніколи не думала, що у 60 років з невеликим хвостиком почуватимуся щасливішим, ніж у 20.

Вперше вийшла заміж у двадцять років. Молода дівчина закохана по вуха в першого хлопця на селі. Але недовго я раділа. Мій чоловік почав випивати і зраджувати мені з іншими дівчатами.

Я народила дочку. Але терпіти була не в змозі і з однорічною дитиною на руках пішла від нього. Незабаром у моєму житті з’явився новий чоловік, який покликав мене заміж та удочерив мою дівчинку.

Ми прожили разом десять років. За цей час я народила йому сина. Але згодом і цей мій чоловік звик до спиртних напоїв. У нас розпочалися постійні сварки.

І тоді у моєму житті з’явився мій колишній перший чоловік. Він стояв навколішки і благав про прощення. Говорив, що досі любить мене та нудьгує за дочкою. Його не бентежив той факт, що я мала ще й сина.

Тоді я розлучилася і зійшлася з батьком моєї дочки. Але як кажуть двічі в одну річку не увійти. Хоч мій співмешканець і був закодований, надовго його не вистачило. Виявляється, алкоголізм так просто не перемогти.

Ми знову розписалися. Але наше життя було схоже на кошмар. Цього разу він мені не зраджував, але добряче випивав і навіть піднімав на мене руку. Діти, що подорослішали, ніяк зрозуміти не могли, чому я це терплю.

А я просто боялася самотності. І не важливо скільки мені років. Я не хотіла бути одна. Діти виросли і поїхали вчитися, а я залишилася з ним віч-на-віч. Скандали у нашому союзі стали повсякденною справою. Рукоприкладство теж.

Якось я не витримала і просто викликала міліцію. Тоді я виставила його зі своєї квартири та подала на розлучення.

Мені було 50. Я розлучена. За плечима три невдалі шлюби, двоє дітей та четверо онуків. А так хотілося кохати і бути коханою. Але дозволити собі знову потрапити в цей капкан я не могла.

Десять років я була одна: робота – будинок. Дзвінки дітям та спілкування з онуками. Я з жінки перетворилася на бабусю. Але під час поїздки у маршрутці я розмовляла з водієм. Він зробив мені комплімент, а я збентежилася як школярка.

Відвикла я від такої уваги. Але мені було дуже приємно. Чоловік взяв мій номер телефону, і того ж вечора зателефонував. Ми просто годинами розмовляли з ним по телефону, а потім запросив мене на побачення.

Мені соромно зізнатися, як я боялася. Недовіра до чоловіків заважала мені радіти та насолоджуватися життям. Але я зробила зусилля і не жалкую про це.

Коли мені виповнилося 60 років, у моєму паспорті з’явився четвертий штамп про шлюб та сподіваюся останній. Ми живемо у мирі та злагоді. Мій обранець порошинки з мене здуває.

Ніколи не думала, що буду така щаслива. У мене почалася друга молодість. Ми ходимо в кафе та кіно.

Навіщо я пишу цю сповідь? Зовсім не для того, щоб похвалитися. Просто хотіла показати на своєму прикладі, що любити та бути коханою ніколи не пізно. Що не варто ставити на собі хрест. Навіть якщо вам уже шістдесят. Щастя знайде вас у будь-якому віці.